Проблеми взаємовідносин дітей-інвалідів з ровесниками та дорослими

План

ВСТУП

Про них звичайно говорять: діти з обмеженими можливостями – інваліди по зору, діти, які страждають захворюваннями опорно-рухового апарата.

А тим часом, це просто діти, що більше, ніж хто-небудь, мають потребу в спілкуванні, увазі, турботі. Але інвалідність ізолювала їх від суспільства, утрудняючи фізичний, психічний і особистісний розвиток.

Вкрай вузьке коло друзів, з якими спілкуються такі діти, у той час як поруч існує великий світ, незнайомий і малодоступний для них.

У Декларації ООН про права інвалідів сказано, що "інваліди мають невід'ємне право на повагу їхньої людської гідності незалежно від походження, характеру і серйозності каліцтв... мають цивільні і політичні права, право на економічне і соціальне забезпечення, на медичне, психічне чи функціональне лікування, на відновлення здоров'я і положення в суспільстві, на утворення, ремісничу професійну підготовку і відновлення працездатності; на допомогу, консультації, на послуги по працевлаштуванню й інші види обслуговування, що дозволять їм максимально виявити свої можливості і здібності і прискорять процес їхньої соціальної інтеграції і реінтеграції".

Актуальність теми досліджень. Тільки в останні десятиліття в нашій країні суспільство помітило величезний соціальний шар інвалідів і осіб, що мають виражені порушення в стані здоров'я. Екологічні катастрофи, війни, криміногенна обстановка, обтяжена спадковість, захворювання, травми, каліцтва, отримані на виробництві, у побуті, на транспорті і т.п., щорічно збільшують число дітей-інвалідів.

Патологічні процеси, що розвиваються в результаті хвороби, з одного боку, руйнують цілісність і природність функціонування організму, з іншого боку - викликають в дітей-інвалідів комплекси психічної неповноцінності, що характеризуються тривогою, утратою впевненості в собі, пасивністю, чи ізольованістю, навпаки, егоцентризмом, агресивністю, а часом і антисоціальними установками.

Створення оптимальних умов для життєдіяльності, гармонізація контакту з навколишнім світом, успішного лікування і наступних корекцій, психолого-педагогічній реабілітації, соціально-трудовій адаптації й інтеграції цих дітей у суспільство відноситься сьогодні до числа першорядних державних задач. Тому вивчення проблем взаємовідносин дітей-інвалідів з ровесниками та дорослими є дуже актуальною задачею на сьогодні.

Метою роботи є дослідження проблем, які утруднюють взаємовідносини дітей-інвалідів з ровесниками і дорослими для розробки шляхів по їх подолання.

Об’єктом роботи виступає процес формування особистості дітей-інвалідів.

Предмет роботи: особливості взаємовідносин дітей інвалідів з ровесниками та дорослими.

Гіпотеза, яка висувалася для перевірки в роботі наступна: однією з головних проблем у взаємовідносинах дітей-інвалідів з ровесниками та дорослими є їх негативна установка в сфері “власного Я”, що проявляється в особистісній дезадаптації як в даній сфері, так і в загальній. Через це основна корекційна робота з даною категорією дітей має бути спрямована на формування позитивного образу “Я” та конструктивного мислення.

Для досягнення мети в роботі вирішувалися наступні завдання:

Проаналізувати особливості розвитку особистості дитини-інваліда;

Розглянути роль взаємовідносин у формуванні особистості дитини- інваліда;

Провести дослідження рівня особистісної адаптованості дітей інвалідів;

Намітити основні шляхи корекційної роботи по підвищенню особистісної адаптованості дітей-інвалідів.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВПЛИВУ ВЗАЄМОВІДНОСИН НА ОСОБИСТІСНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ-ІНВАЛІДА

1.1. Значення взаємовідносин у формуванні особистості в дитинстві

Особистість формується у людини не відразу. Процес формування є складним і відбувається в кілька етапів.

На першому етапі, приблизно до трьох років, дитина цілком опановує займенником "я" і починає активно самовиражатися в мові.

Головну роль у процесі формування внутрішнього світу грають наслідування і представлення. Вони розгортаються в двох різних планах: перше - у руховому, друге - у плані образів і символів, але мають чимало загального, обумовленого подібністю їхньої ролі. Наслідування і представлення дозволяють здійснювати всю множину вражень дитини в єдину позачасову структуру, яка не залежить від темпу розвитку подій у зовнішньому середовищі, так звану модель зовнішнього світу [6, c.29]. Уже в цьому аспекті виникають проблеми у формуванні особистості дітей інвалідів, які обмежені або в руховій активності (не можуть повноцінно гратися з ровесниками), або в образах (якщо інвалідність спричинена вадами зору або слуху).

Одним із джерел формування свідомості є дитячі ігри. Ігри до 3-4 років - це найчастіше наслідування, із прагненням копіювати дії дорослого. Потім з'являються рольові ігри - за правилами. На цьому етапі дитина починає виконувати певну, узяту на себе тимчасову роль. У цих іграх освоюються відносини між людьми. Дитина грає в "дочки-матері", у "магазин", беручи на себе обмеження конкретної ролі. До виникнення рольових ігор діти грають поруч, але не разом. Таким чином, в ігровій дії діяльність дитини стає самоспрямованою і свідомою, тобто набуває характеристик власне людської предметної діяльності. Рольові ігри являють собою відтворення відносин між оточуючими, котрі відомі дитині і доступні її сприйняттю. Їх можна розглядати як спрощену модель різноманітних соціальних відносин. Тому не можна обмежувати дитину інваліда в ігровій діяльності, не можна ізолювати від інших дітей. Навіть якщо діти не приймають таку дитину в свою компанію, необхідно пояснити їм, чому дана дитина відрізняється від них, в той же час самій дитині з інвалідністю не можна нав’язувати роль пасивного спостерігача за тим, як батьки чи вихователі займаються її “пропискою” в дитячому колективі”, необхідно надати їй самій можливість розібратися в ситуації, як правило діти самі знайдуть взаєморозуміння.

В підлітковому віці відбувається становлення особистості, яка усвідомлює себе. Опановуючи продуктивною діяльністю, людина освоює реальні сімейні, професійні, суспільні ролі. Саме вони визначають подальший шлях розвитку його свідомості і самосвідомості. Спонуканням до утворення "Я", стрижнем якого є совість, служить критика батьків, найчастіше вона ближче