У розвитку особистості в підлітковому віці значну роль грають судження інших людей, і насамперед оцінка батьками, педагогами, однолітками [1, с.29], на основі якої починається формування самосвідомості. Як вказує Фурман А., особливо важли-вими на початкових стадіях формування самосвідомості є контакт із значущими людьми (мати, батько, дідусь, бабуся, брат, сестра), які первинно визначають уявлення дитини про саму себе. В дитинстві практично всі соціальні взаємостосунки потенційної особистості справляють на неї форму-вальний та розвитковий вплив [35, c.23-24]. Тому те, що оточуючі по особливому відносяться до дитини-інваліда відбивається на її особистісному розвитку.

Як зауважує Столін В. В. у своїй фундаментальній праці “Самосознание личности” самосвідомості молодшого підлітка властиве почуття дорослості, під яким розуміється його ставлення до самого себе вже як до дорослого, його уявлення чи відчуття себе повною мірою дорослим. Почуття дорослості в цьому віці не є обов’язково усвідомленим. Однак воно є специфічною для підліткового віку формою самосвідомості, соціальною за своїм змістом [26, c.48]. У випадку дитини-інваліда дорослі часто намагаються надто сильно “опікати” таку дитину, всіляко підкреслюючи її обмежену функціональність, що безпосередньо призводить до формування негативних установок такої дини щодо себе. Так Бернс. Р. наводить дані численних досліджень, які свідчать про те, що "незадовільна успішність, незацікавленість у навчанні, низька мотивація, погана поведінка багато в чому зумовлені негативним став-ленням до себе та заниженою самооцінкою" [2, с. 26].

Основним показником прояву дорослості є виникнення у молодших підлітків потреби, щоб оточуючі ставились до них не як до малюків, а як до дорослих. У випадку невраховування цієї потреби вихователем, батьками підлітки проявляють образу, різні форми протесту: неслухняність, грубість, впертість, протиставлення себе дорослим чи товаришам, зіткнення і конфлікти, або ж замикаються в собі. Надмірна опіка в дитинстві дітей-інвалідів часто призводить до надмірної опозиції таких підлітків спробам будь-якого впливу дорослих на його життя.

Іншим показником почуття дорослості є наявність у підлітків прагнення до самостійності і бажання захистити деякі сфери свого життя від втручання дорослих. До таких сфер, як указує Петровський А.В., досліджуючи вікові особливості становлення самосвідомості, належать: взаємини з товаришами, дівчатами чи хлопцями, заняття у вільний час, навчальні обов’язки тощо [5, c.25]. Інвалідність накладає певні обмеження на такі взаємини, однак, часто дитина-інвалід уникає взаємовідносин з ровесниками не через те, що її не сприймають як повноцінного партнера по спільній діяльності, а в силу формування установки того, що її вади не дадуть їй змогу проявити себе так, як того чекають ровесники або ж дорослі.

Навіть у випадку “нормальності”, школярі протестують проти спроб батьків обмежити їх спілкування з друзями, протидіяти їхній субкультурі, новим прагненням щодо популярної музики, розваг з комп’ютером. Прагнення підлітків до самостійності в навчанні і різних заняттях найбільш яскраво проявляється у відмові від допомоги і в незадоволенні при спробах контролювати якість роботи [8, c.302]. Особливо боляче такі обмеження сприймаються дітьми, які мають ті чи інші вади, для них повноцінне входження в підліткову “субкультуру” є дуже важливим для формування позитивного образу “Я”.

Через це уже у віці 10-11 років підліток, який має обмежену життєдіяльність повинен мати своє місце в будинку, кімнату, частину кімнати, стіл, за яке несе повну відповідальність (в міру можливостей). У тих сім'ях, де в дитини 10-11 років немає свого простору, який він сам контролює, відносини з батьками більш конфліктні. Там менше прагнення дитини до спільної з батьками діяльності й більше демонстративної непокори як підтвердження (десь і в чомусь) своєї самостійності. Можливість реального контролю частини середовища перебування, місце, де дитина-інвалід виступає як автономна особистість, формує в неї відповідальність, здатність приймати самостійні рішення, активність. Коли такого середовища немає - розвивається нерішучість, залежність і пасивність.

В роботах Фурман А. В., Мачинського О.В., Мухіної В.С. указується на наявність власної лінії поведінки в дитячому і молодшому підлітковому віці, незважаючи на незгоду дорослих чи товаришів [8, 13, 28]. Підлітки можуть наполягати, що певні навчальні предмети їм не потрібні, і ніякі “виховні впливи” дорослих на них не діють. Вони можуть не погоджуватися з оцінками і думками товаришів, залишаючи їх, віддаючи перевагу в спілкуванні іншим товаришам.

Звичайно, що почуття дорослості у підлітків проявляється з неоднаковою яскравістю, в різних ситуаціях, і ступінь його сформованості теж неоднаковий.

1.2. Особливості розвитку особистості в підлітковому віці

Розвиток взаємин виступає як ведучу діяльність у дитинстві, дошкільному і підлітковому віках. При цьому в різні періоди розвитку особистості вона має свої особливості: у дитинстві – це безпосереднє емоційне спілкування [17], у дошкільному періоді – це ігрова діяльність, у ході якої дитина освоює відносини між людьми [35], у підлітковому віці – подальше освоєння взаємин між людьми, але вже на більш високому рівні в порівнянні з дошкільним періодом. [35,36,4,17].

Слід зазначити, що по питанню визначення конкретного типу ведучої діяльності для підліткового періоду існують дві точки зору:

1. Спілкування приймає статус ведучого типу діяльності і має інтимно-особистісний характер, предметом спілкування виступає інша людина – одноліток, а зміст і є побудовою і підтримкою особистих відносин з ним