в цілому є правильною та корисною, і все ж таки поняття „позитивна” і „негативна” стосовно емоцій потребують деякого уточнення. Такі емоції, як гнів, страх, сором, часто беззаперечно відносять до категорії негативних. І в той же час відомо, що спалах гніву може сприяти виживанню індивіда або частіше – захисту особистої гідності, збереженню особистісної цілісності, виправленню соціальної несправедливості. Корисним для виживання може стати і страх; він, як і сором, виступає регулятором агресивності і слугує затвердженню соціального порядку. Невиправдані, безпричинні спалахи гніву або страху можуть привести до негативних наслідків, як для людини, яка відчуває гнів або страх, так і для її оточення, але до таких самих наслідків може привести й радість, якщо в її основі лежить злорадність, якщо радісне переживання пов’язане з надмірним збудженням або викликане прихованими мотивами, – такі випадки описані Лоренцом як приклад „войовничого ентузіазму” [2, c.34].
Якою б не була емоція, яку переживає людина, – потужною або ледве вираженою – вона завжди викликає фізіологічні зміни в її організмі, і ці зміни іноді настільки серйозні, що їх неможливо ігнорувати.
Результати останніх досліджень у галузі нейрофізіології дозволяють припустити, що емоції та настрій впливають навіть на імунну систему. Якщо впродовж тривалого часу людина відчуває злість, непокій або депресію, – нехай навіть ці емоції будуть слабо вираженими, – то вона має більше шансів захворіти на ОРЗ, грип або підхопити кишкову інфекцію.
Емоції, які переживає людина, безпосередньо впливають на якість виконуваної нею діяльності – роботи, навчання, гри. Наприклад, якщо один студент захоплений предметом, він повний пристрасного бажання вивчити його. Інший – відчуває огиду до предмету і, зрозуміло, шукає приводу не займатися ним. Легко уявити, які емоції буде викликати навчальний процес у кожного з цих двох студентів: першому він принесе радість і щастя пізнання, другому – постійний страх перед провалом на іспиті.
При розгляді питання про взаємодію емоцій і розвитку особистості слід враховувати два фактори. Перший з них – вплив спадковості на емоційний склад особистості. Складається враження, що генетичні передумови грають важливу роль у формуванні емоційності або, висловлюючись точніше, у встановленні величини порогів переживання тієї чи іншої емоції. Другим фактором взаємодії служить індивідуальний досвід і навчання в тій частині, яка належить до емоційної сфери. Тут йдеться про навички вираження емоцій і пов’язані з емоціями паттерни поведінки.
2. ОБ’ЄКТИВНІ МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ ЛЮДИНИ
Найбільш загальним і фундаментальним принципом людської поведінки є те, що емоції заряджують енергією й організують мислення та діяльність. Інтенсивна емоція викликає в людини прилив енергії. Конкретна емоція спонукає людину до конкретної активності – і в цьому перша ознака того, що емоція організує мислення та діяльність. Емоції безпосередньо впливають на сприйняття. Так, наприклад, переживаючи радість, людина сприймає все в рожевому кольорі. Страх звужує наше сприйняття, змушуючи бачити тільки об’єкт, що лякає, або лише шлях спасіння від нього. Це єдине, що людина може сприймати, єдине, чим зайнятий його мозок, коли він відчуває страх.
У гніві людина злиться на весь світ і бачить його у чорних барвах.
Емоційна збудливість (або сенситивність) особистості – це ступінь її чутливості до впливу різних факторів. Про цю якість можна судити по тому, наскільки даний індивід переживає дрібні невдачі, усвідомлення власної помилки, чи завжди зміна настрою (тобто емоційного тонусу) залежить від відомих причин або ж настрій може змінюватися без будь-якого приводу; чи бувають спалахи гніву через незначну причину; чи викликають роздратування різні перешкоди, чи навпаки, до всього ставиться спокійно; якщо дратівливий, то чи виникає роздратування поступово чи спалахує миттєво; нагортаються сльози при читанні книжок, прослуховуванні музики, перегляді кінофільмів; як поводиться при змушеному очікуванні – спокійно чи нервується тощо.
Емоціональна стійкість – це така властивість (якість) особистості, що забезпечує стабільність стенічних емоцій. Для того, щоб оцінити цю якість, слід знати, як поводиться дана особа у стресових ситуаціях і поза ними. Якщо особа емоційно стійка, то в неї не виникає ані надмірного збудження, ані апатії, відсутнє (або успішно пригнічується) почуття страху, немає розгубленості, скованості, зберігається оптимістичний настрій. Навпаки, емоційно нестійка особа в стресових ситуаціях характеризується переважанням негативних (астенічних) емоцій, збудженням або апатією, погіршенням самовідчуття, швидким виснаженням нервової системи тощо.
Безпосереднє формування в колективі позитивного ставлення до дій керівництва і запропонованих ним інновацій доцільно впроваджувати на рівні вищого керівництва. Тоді пропаганда буде мати вплив на весь колектив підприємства, включаючи керівників нижчої та середньої ланок, тобто будуть охоплені всі горизонти влади. Для більш ефективного формування колективної думки щодо позитивного сприймання своїх дій керівництво вищої ланки повинно мати змогу впливати на підлеглих у масштабі всього підприємства. У зв'язку з існуючою соціально-економічною ситуацією в державі до цього доцільно підходити з позицій керування стресом працівників.
Стресо-, емоціогенними, гіперстресовими психологи називають екстремальні умови впливу зовнішнього середовища, які можуть спричинити психологічний стрес. Цією неспецифічною (фізіологічною) відповіддю організму на будь-яку вимогу, що до нього висувається, часто намагаються пояснити слабку соціальну та морально-психологічну готовність працівників /ю роботи, особливо в небезпечних умовах. Більш того, іноді на виробничо-побутовий стрес намагаються звалити провину за власну недбалість або недбалість підлеглого, що призвела до нещасного випадку.
Керування стресом необхідно тому, що екстремальні умови можуть виникнути на роботі, в домашніх умовах, на транспорті тощо та негативно вплинути на колектив підприємства. Різними авторами було виявлено, що стрес, який виникає