Слід зазначити, що в природному середовищі вирішувати нові завдання тваринам доводиться не досить часто, тому що завдяки інстинктам і здатності до навчання вони добре адаптовані до звичайних умов існування. Але іноді все ж таки нестандартні ситуації трапляються. І тоді тварина, якщо вона насправді має інтелект, винаходить щось нове, щоб вирішити певну проблему.

Фактів зібрано досить багато, але не завжди інтерпретація випадкових спостережень є настільки однозначною. Причина багатьох мимовільних помилок – нестача знань про репертуар поведінки певного виду. І тоді людина, стаючи свідком якогось дивовижно доцільного вчинку тварини, приписує його особливій „дотепності” цієї тварини. А насправді причина може бути в іншому. Адже тварини настільки добре адаптовані для виконання певних, на перший погляд „розумних” інстинктивних дій, що їх можна розцінити як прояви інтелекту.

Які ж форми поведінки тварин насправді можна вважати розумними?
На це питання немає простої та однозначної відповіді. Адже й інтелект людини, елементи якого ми прагнемо виявити в тварини, має різні прояви – недарма кажуть про „математичний розум” або про музичну або художню обдарованість. Але і в „звичайної” людини, що не має особливих талантів, інтелект має дуже різні прояви. Це й вирішення нових завдань, і планування своїх дій, і зіставлення своїх знань із наступним їх використанням у найрізноманітніших цілях.

Найважливіша особливість інтелекту людини – здатність узагальнювати отриману інформацію та зберігати її в пам’яті в абстрактній формі. В решті решт, найбільш унікальна його риса – здатність висловлювати свої думки за допомогою символів – слів. Все це дуже складі психічні функції, але, як не дивно, поступово з’ясовується, що деякі з них насправді є у тварин, хоча і в елементарній формі.

Отже, доцільно вважати, що тварина має інтелект, якщо вона:

успішно вирішує нові для неї завдання, які виникають неочікувано, вирішенню яких вона не могла навчитися раніше;

діє не інстинктивно, не методом проб і помилок, а за раніше складеним планом, хоча й найпримітивнішим;

здатна до узагальнення отриманої нею інформації, а також до використання символів.

Джерело сучасного розуміння проблеми інтелекту у тварин – численні та надійні експериментальні докази.

Разом із конкретними абсолютними ознаками – колір, форма та ін. тварини можуть узагальнювати і відносні ознаки, тобто такі, які виявляються лише при співставленні двох чи більше предметів – наприклад, більше (менше, дорівнює), важче (легше), праворуч (ліворуч), схожий (інший) та ін.

Здатність багатьох тварин до високого ступеню узагальнення дозволила поставити питання про те, чи є в них здатність до символізації, тобто чи можуть вони зв’язувати нейтральний для них довільний знак із уявленнями про предмети, дії або поняття І чи можуть оперувати такими символами замість предметів і дій, які вони позначають?

Отримати відповідь на це питання дуже важко, адже саме використання символів-слів складає основу найбільш складних форм психіки людини – мови та абстрактно-логічного мислення. Донедавна на неї відповідали різко негативно. вважаючи що подібні функції – прерогатива людини. Але роботи американських вчених останньої третини ХХ століття змусили переглянути цю точку зору. Вони однозначно довели, що тварини мають зачатки інтелекту.
У найпримітивнішій формі вони проявляються починаючи з рептилій.
З підвищенням рівня організації мозку зростає кількість і складність завдань, доступних для вирішення даному виду. Найвищого рівня розвитку досягає мислення людиноподібних мавп. Вони здатні не тільки до планування своїх дій, але й передбачення їх результату при вирішенні нових завдань у новій ситуації – їм властива також розвинута здатність до узагальнення, засвоєння символів і оволодіння найпростішими аналогами мови людини на рівні 2,5-річної дитини.

ВИСНОВКИ

Одна з найбільших „білих плям” – відомості про особливості поведінки тварин. Між тим, саме поведінка є найважливішою особливістю, яка дозволяє тваринам прилаштовуватися до всього розмаїття факторів довкілля, саме ті чи інші поведінкові акти забезпечують виживання виду як у природних умовах, так і в зміненому господарській діяльності людини середовищі.

„Універсальність” поведінки як основи прилаштування до зовнішніх умов можлива тому, що в її основі лежать три взаємодоповнюючі механізми. Перший – це інстинкти, тобто спадково запрограмовані, практично однакові у всіх представників певного виду акти поведінки, які надійно забезпечують існування в типових для виду умов.

Другий механізм – здатність до навчання, яка допомагає успішно прилаштовуватися вже до конкретних особливостей середовища, з якими зустрічається той чи інший представник певного виду. Звички, навички, умовні рефлекси створюються в кожної тварини індивідуально, в залежності від реальних обставин її життя.

Тривалий час вважалося, що поведінка тварин регулюється тільки цими двома механізмами. Але дивовижна доцільність поведінки в багатьох ситуаціях, зовсім не типових для виду, які виникають вперше, іноді раптово, змушувала вчених припускати, що тваринам доступні елементи розуму – здатності особи успішно вирішувати цілком нові завдання в ситуації, коли в неї не було можливості ані вчинити інстинктивно, ані скористатися попереднім досвідом. Уважно вивчаючи інстинкти, навички, поведінку та інтелект тварин, вчені наближаються до розгадки процесів еволюції, знаходять нові аспекти вивчення людської психіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Годфруа Ж. Что такое психология. – М., 1996. – 270 с.

Гудолл Дж. В тени человека. – М.: Мир, 1982. – 82 с.

Зорина З.А., Полетаева И.И. Зоопсихология: элементарное мышление животных. – М.: АспектПресс, 2001.

Зорина З.А., Полетаева И.И. Поведение животных. Я познаю мир. – М.: Астрель, 2000. – 144 с.

Крушинский Л. В. Биологические основы рассудочной деятельности. –