і т.д.), б) визначення рівня розвитку конфлікту; в) виявлення причин конфлікту і його природи, г) вимір інтенсивності, д) визначення сфери поширеності. Що стосується принципів, то мова йде насамперед про конкретний підхід до розв’язанн я конкретних конфліктів. У літературі різняться: силова, компромісна та інтегративна моделі. Силова модель веде до виходів конфліктів двох видів: "перемога-поразка", "поразка-поразка". Дві інші моделі – до можливого розв’язання конфлікту за типом "перемога-перемога", "виграш-виграш".
Залежно від можливих моделей розв’язання конфлікту, інтересів і цілей конфліктуючих суб'єктів застосовуються 5 головних стилів розв’язання конфлікту:
стиль конкуренції використовується, коли суб'єкт дуже активний і має намір йти до розв’язання конфлікту, бажаючи задовольнити насамперед власні інтереси на шкоду інтересам інших;
стиль відхилення застосовується в ситуації, коли суб'єкт непевний у позитивному для нього розв’язанні конфлікту, або коли він не хоче витрачати сили на його вирішення, або в тих випадках, коли почуває себе неправим;
стиль пристосування характеризується тим, що суб'єкт діє спільно з іншими, не прямуючи відстоювати свої інтереси. Отже, він поступається опоненту і приймає його домінування. Даний стиль варто використовувати, коли ви почуваєте, що, поступаючись у чомусь, ви мало втрачаєте. У випадку застосування стилю пристосування суб'єкт ринеться виробити вирішення, що задовольняє обидві сторони;
стиль співробітництва. Реалізуючи його, суб’єкт активно бере участь у розв’язання конфлікту, відстоюючи при цьому свої інтереси, але намагаючись спільно з іншим суб'єктом шукати шляхи досягнення взаємовигідного результату.
стиль поступки. Він означає, що обидві сторони шукають вирішення проблеми, засноване на взаємних поступках. Цей стиль найбільше ефективний тоді, коли обидва протиборчі суб'єкти хочуть того самого, але впевнені, що одночасно для них це неможливо виконати. Цей стиль найчастіше є вдалим відступом або останньою можливістю знайти якесь вирішення проблеми.
Усі методи діляться на 2 групи: 1)негативні, включають усі види боротьби, мають на меті досягнення перемоги однієї сторони над іншою; 2)позитивні, при використанні яких передбачається зберігання основи взаємозв'язку між суб'єктами конфлікту. Це – різноманітні види переговорів і конструктивного суперництва. Розходження негативних і позитивних методів умовно. Ці методи нерідко доповнюють один одного. Як і різноманітні види боротьби, їм властиві деякі спільні ознаки, тому що будь-яка боротьба - це дія за участю, принаймні, двох суб'єктів, де один із них перешкоджає іншому. Головним позитивним методом розв’язання конфлікту є переговори. Теорія переговорів розроблена американськими конфликтологами Фишером Р. та Юри У., Деном Д. Переговори – це спільне обговорення конфліктуючими сторонами з можливим притягненням посередника спірних питань із метою досягнення згоди. Вони виступають деяким продовженням конфлікту і в той же час служать засобом його подолання. Природно, такий характер переговорів, звичайно, призводить до тимчасового, часткового розв’язання конфлікту, і переговори слугують лише доповненням до боротьби за перемогу над супротивником. Якщо ж переговори розуміються як метод врегулювання конфлікту, тоді вони набувають форми чесних, відкритих дебатів, розрахованих на взаємні поступки і взаємне задоволення визначеної частини інтересів сторін. Справедливість вироблених рішень залежить від використаних у ході переговорів процедур врегулювання суперечливих інтересів. У числі таких процедур: усунення розбіжностей за допомогою жереба, делегування права вирішувати посереднику і т.д. Останній спосіб вирішення суперечки, коли ключову роль грає третя сторона, широко поширена.
Одним із головних способів розв’язання конфлікту є спілкування між людьми. Це найбільш спільний метод, що включає в себе і переговори. У основі цього способу лежать два правила: "не переривайте спілкування", тому що відмова від спілкування породжує й означає конфлікт, "не застосовуйте силових ігор, щоб виграти в боротьбі за владу за допомогою примусу, погроз, ультиматумів". У описі Д.Ден названий метод виглядає по кроках так: 1.знайдіть час для бесіди; 2.пдготуйте умови; 3.обговоріть проблему; 4.висловте вдячність; 5.нагадайте кардинальні правила; 6.сформулюйте проблему; 7.запросіть до розмови. При цьому слід дотримуватись певних задач: притримуватися головного процесу; жестів примирення; укласти угоду (якщо необхідно) у письмовому вигляді.
Переговорний процес за участі посередника - це найбільш універсальна й успішна форма врегулювання розбіжностей за допомогою третього, незалежного учасника-посередника. Розрізняють поступки змушені і добровільні. Перші неминуче нав'язуються сформованими обставинами. Або ж спільною ситуацією, що загрожує існуванню конфліктуючих сторін. Другі, полягають в основі угоди по визначених питаннях і відповідають якійсь частини інтересів усіх взаємодіючих сил.
Соціальной базою компромісів є спільність деяких інтересів, цінностей, норм як передумов взаємодії суспільних сил і інститутів. У випадку добровільної поступки має місце спільність головних поглядів, принципів, норм. Якщо ж поступка носить примусовий характер, то він може складатися: а) у взаємній поступці по окремих питаннях в ім'я забезпечення балансу приватних інтересів і цілей; б) в об'єднанні зусиль усіх конфліктуючих сторін для вирішення деяких корінних питань, пов'язаних із їхнім виживанням. Технологія поступок достатньо складна, багато в чому унікальна, але усе ж у її структурі є щось повторюване. Такі деякі способи узгодження інтересів і позицій: консультація, діалог, дискусія, партнерство і співробітництво. Використання їх дозволяє виявити спільні цінності, виявити збіг поглядів по тим або іншим питанням, допомагає розкрити позиції, по котрих конфліктуючих сторонах необхідно йти на поступки, виробити угоду про "правила гри", або інакше, норми і методи подальших дій із тим, щоб мати належний баланс інтересів і тим самим врегулювати конфлікт.
Консенсус – форма вираження згоди з аргументами супротивника в суперечці. Консенсус