"Основні напрямки сучасної психології. "

Зміст

ВСТУП

Психології випала нелегка доля, її теорії несуть на собі значний відбиток особистості своїх творців, тому це, скоріше, «наука імен», ніж «наука фактів». До того ж реально вона існує у вигляді напрямів психології, які більше орієнтовані на загальне, ніж на унікальне, в психіці, її здобутки мало відомі громадськості, і вона не посідає серед інших наук того місця, яке їй має належати. І все це за очевидної значущості психології людини в приватному і суспільному житті.

Історичний поступ психології знайшов відбиток у працях багатьох поколінь учених різних епох і країн. Загалом його можна викласти у вигляді сукупності різноманітних поглядів на сутність психіки та результатів її пізнання. Проте значно цікавіше простежити логіку цих поглядів — закономірності їх виникнення та розвитку. В такому разі історія психології демонструє закономірності руху світової психологічної думки, нагадує про зв'язок між минулим, теперішнім та майбутнім.

Дослідження, проведені істориками психології, дозволили виявити принципи, на яких ґрунтується поступальність психологічного знання. Одним з них є принцип детермінізму, за яким історія психології відображає зміну форм причинного пояснення природи психіки. Це залежить від характеру домінуючої у певний історичний час наукової картини світу. За вчинковим принципом, історія психології прямує до цілісного та всеохоплюючого уявлення про людину. На відміну від принципу детермінізму, він акцентує увагу тих, хто вивчає психологію, на власних закономірностях її розвитку. Його застосування показало, що в процесі історичного самопізнання послідовно відкриваються компоненти людського вчинку — ситуативний, мотиваційний, дійовий та післядійовий. Отже, кожний етап історії психології отримує свої характерні визначення.

Метою даної роботи є характеристика сучасного стану психології та її основних напрямків.

1. Ґештальтпсихологія, біхевіоризм та психоаналіз

Ґештальтпсихологія – напрям у західній психології першої третини ХХ ст., що висунув програму вивчення психіки як цілісної внутрішньої структури — ґештальта. Це первинна індивідуальна властивість психіки, що перебуває у відповідності з фізіологічними процесами мозку і зовнішнім світом. Такий підхід дозволив показати зумовленість сприймання співвідношенням предмета («фігури») і його оточення («фону»), з'ясувати роль інсайту (англ. insight — проникливість, збагнення) та переструктурування чуттєвих даних у мисленні (Вертгеймер, Келер, Левін). З позицій підходу, нове у психіці є наслідком реорганізації та перецентрації існуючих у ній же ґештальтів. Ідеї ґештальтпсихології збагатили дослідження пізнавальних процесів і знайшли своє продовження у когнітивній психології.

Біхевіоризм (від англ. behaviour — поведінка) — напрям, який предметом психологічного дослідження вважає те, що підлягає методам об'єктивного вивчення. Насамперед це поведінка — сукупність зовнішніх дій людини і тварини, ланцюг реакцій на зовнішні стимули («стимул-реакція»). Засновник цього напрямку Дж.Уотсон (1878—1958) започаткував дослідження навичок — автоматизованих дій, сформованих шляхом багаторазових повторень. Законами формування навичок (наприклад, «закон спроб, помилок і закріплення випадкового успіху») пояснювалось утворення різноманітних психічних явищ. Було також виявлено спільні для людини і тварини закономірності научіння — засвоєння набутого досвіду.

Еволюція цього напрямку зумовила появу необіхевіоризму, який також спирається на поведінковий принцип, але вже по-іншому визначає характер відношень між стимулами та реакціями й допускає наявність "проміжних змінних" між ними у вигляді очікувань, гіпотез, пізнавальних схем тощо (Міллер та ін., Скіннер, Халл; Толмен). У сучасних варіантах необіхевіоризм прагне використати досягнення інших напрямків психології.

Психоаналіз — напрям, засновником якого був З. Фрейд (1856— 1939). Він розглядав психічне життя людини як багаторівневе явище, глибинним рівнем якого є несвідоме, що має сексуальну й агресивну складові. Перша є джерелом психічної енергії (лібідо) і перебуває в конфлікті зі свідомістю. Внаслідок цього конфлікту особистість — також багаторівневе явище, інстанціями якого є: Ід (лат. it — Воно), Его (ego — Я) і супер-Его (Над-Я); Ід — носій інстинктів, що підкоряється принципу задоволення (зняття інстинктивного напруження шляхом галюцинаторного виконання бажань); Его підпорядковане принципу реальності (задоволення через пристосування до вимог світу); супер-Его — носій моральних норм, виконує функцію критики, витоки якої сягають ще дитячих вражень.

Принцип реальності і принцип задоволення несумісні між собою, тому особистість завжди перебуває у стані напруження, від якої рятується за допомогою механізмів психологічного захисту, а саме: витіснення (переведення того, що не відповідає принципу реальності, у зміст несвідомого), проекція (перенесення власних переживань на об'єктивну реальність), регресія (повернення на більш ранню стадію розвитку), сублімація (різні форми розрядки лібідо) тощо.

Несвідоме проявляється у свідомості опосередковано — у вигляді обновок, описок, помилок пам'яті, сновидінь. Воно часто є причиною неврозів — нестійких розладів нервової діяльності. Метод аналізу несвідомого, що застосовується при лікуванні неврозів, поясненні сновидінь, незрозумілих людині форм її поведінки, полягає у виявленні сексуального значення симптомів та звільненні від них.

З. Фрейд створив оригінальну і, як показав час, життєздатну теорію, але в основу її поклав явище, непідвладне свідомості. Тому свідомість дослідника може лише будувати припущення з приводу несвідомого та накладати його гіпотетичні ознаки на реальність людського життя. Саме довільність засад теорії й привела до численних її модифікацій. Погляди З. Фрейда вийшли за межі психології й позначились на стані розвитку різних форм культури XX ст. Створений ним напрямок започаткував психологічну допомогу людині і тим утвердив психологію як науку, що має свою реальну практику.

2. Генетична, когнітивна та гуманістична психологія

Генетична психологія —