Звичайно, соціального контексту виховання навіть радикальним прихильникам природного начала в людині уникнути не вдалося. У Руссо хоча природа є основним інструментом розвитку здібностей і почуттів людини, все ж джерелом збагачення її досвіду є суспільство, а метою природного виховання є соціальне продукування позитивних змін у суспільстві, формування у людей позитивних соціальних цінностей. Вольтер прямо підкреслював, що освіта має в першу чергу загальносуспільне значення, оскільки є головним інструментом прогресу і в зв’язку з цим акцентував необхідність громадянського, конституційно-правового виховання. Е.Кондільяк пов’язував процес виховання та навчання безпосередньо з вивченням дітьми історії людства, “історичного порядку відкриттів людства”, щоб кожен учень пройшов шлях людського суспільства, оволодівши його здобутками як власним досвідом і завдяки цьому отримавши практичне і позитивне суспільне виховання. Звичайно, соціального контексту виховання навіть радикальним прихильникам природного начала в людині уникнути не вдалося. У Руссо хоча природа є основним інструментом розвитку здібностей і почуттів людини, все ж джерелом збагачення її досвіду є суспільство, а метою природного виховання є соціальне продукування позитивних змін у суспільстві, формування у людей позитивних соціальних цінностей. Вольтер прямо підкреслював, що освіта має в першу чергу загальносуспільне значення, оскільки є головним інструментом прогресу і в зв’язку з цим акцентував необхідність громадянського, конституційно-правового виховання. Е.Кондільяк пов’язував процес виховання та навчання безпосередньо з вивченням дітьми історії людства, “історичного порядку відкриттів людства”, щоб кожен учень пройшов шлях людського суспільства, оволодівши його здобутками як власним досвідом і завдяки цьому отримавши практичне і позитивне суспільне виховання.

Таким чином, в цілому філософсько-освітня думка епохи Просвітництва містила в собі суперечності, що виключали успішну реалізацію просвітницьких проектів радикальної зміни суспільства шляхом освіти та виховання населення. Головна суперечність виникала в результаті відсутності механізму взаємозв’язку природовідповідного виховання та суспільної дії як інструмента прогресивних змін. З цією суперечністю пов’язана і очевидна невідповідність між метою освітнього процесу (формування природно-розвиненої особистості, активної та ініціативної) та загальним просвітницьким принципом виховання, при якому особистість є лише об’єктом сприймання цінностей та знань.

Проте, незважаючи на вказані суперечності філософсько-освітня теорія Просвітництва саме своєю підвищеною увагою до освіти та виховання, їх ролі в суспільстві, сприяла виходу на якісно новий рівень розвитку науки. Питання, які навіть в епоху Відродження знаходилися на задньому плані суспільних дискусій та проектів, увійшли в ряд настільки актуальних не лише для громадськості, а й для практичної державної політики. Перспективи впливати на розвиток суспільства шляхом впровадження нових ідей в навчальних закладах цікавили і філософів-вільнодумців, і абсолютистських правителів.

радикальні плани викликали опір не лише консерваторів, а й помірного крила просвітників. Слід визнати, що дуже багато відомих мислителів епохи Просвітництва не приймали ідеї демократизації освіти і не визнавали її зв’язку з концепцією природної суті людини. Наприклад, Дж.Локк заперечував наявність природної схильності людей до виховання, у зв’язку з чим наполягав на становій диференціації останнього. Дуже різко проти ідеї рівного права на освіту виступав Вольтер: “Краще, щоб народом керували, ніж чим давали йому освіту... давати освіту потрібно не робітникам, а добрим буржуа... Я знаходжу правильним, щоб невелика кількість дітей навчалася читати, писати, рахувати, а більшість їх, особливо діти робітників, повинні вміти обробляти землю”.

Висновки

Звичайно, соціального контексту виховання навіть радикальним прихильникам природного начала в людині уникнути не вдалося. У Руссо хоча природа є основним інструментом розвитку здібностей і почуттів людини, все ж джерелом збагачення її досвіду є суспільство, а метою природного виховання є соціальне продукування позитивних змін у суспільстві, формування у людей позитивних соціальних цінностей. Вольтер прямо підкреслював, що освіта має в першу чергу загальносуспільне значення, оскільки є головним інструментом прогресу і в зв’язку з цим акцентував необхідність громадянського, конституційно-правового виховання. Е.Кондільяк пов’язував процес виховання та навчання безпосередньо з вивченням дітьми історії людства, “історичного порядку відкриттів людства”, щоб кожен учень пройшов шлях людського суспільства, оволодівши його здобутками як власним досвідом і завдяки цьому отримавши практичне і позитивне суспільне виховання.

Таким чином, в цілому філософсько-освітня думка епохи Просвітництва містила в собі суперечності, що виключали успішну реалізацію просвітницьких проектів радикальної зміни суспільства шляхом освіти та виховання населення. Головна суперечність виникала в результаті відсутності механізму взаємозв’язку природовідповідного виховання та суспільної дії як інструмента прогресивних змін. З цією суперечністю пов’язана і очевидна невідповідність між метою освітнього процесу (формування природно-розвиненої особистості, активної та ініціативної) та загальним просвітницьким принципом виховання, при якому особистість є лише об’єктом сприймання цінностей та знань.

Проте, незважаючи на вказані суперечності філософсько-освітня теорія Просвітництва саме своєю підвищеною увагою до освіти та виховання, їх ролі в суспільстві, сприяла виходу на якісно новий рівень розвитку науки. Питання, які навіть в епоху Відродження знаходилися на задньому плані суспільних дискусій та проектів, увійшли в ряд настільки актуальних не лише для громадськості, а й для практичної державної політики. Перспективи впливати на розвиток суспільства шляхом