Хоча політична психологія одержала дійсно міжнародне визнання, однак велика частина дослідників живе і працює все-таки в США і Канаді. Назвемо імена таких великих учених, як М. Херман, Р. Сігел, Д. Сірс, С. Реншон, Ф. Грінстайн, А. Джордж, Р. Такер, Дж. Посада, Б. Глед, Р. Крісті і десятки їхніх колег практично у всіх північноамериканських університетах.

У Європі існують свої давні традиції аналізу політико-психологічних явищ. Успішно працюють в області політико-психологічних досліджень у Німеччині (А. Ашкеназі, П. Шмідт, Г. Ледерер, Х.-Д. Клінгеман, Г. Мозер і ін.), Франції (А. Першерон, А. Дорна, С. Московісі), Великобританії ( М. Білліг, А. Семюель). А також у Фінляндії, Голландії, Чехії, Іспанії, Польщі й інших країнах. Хоча слід зазначити, що традиційні політологи випробують у Європі визначені побоювання перед ірраціоналістичними концепціями психологів (насамперед, перед психоаналізом), з якими в них по перевазі й асоціюється політична психологія.

Хоча одиничні книги і статті з'являлися і раніше, відлік сучасного етапу розвитку політичної психології, мабуть, варто вести з видання в 1973 році колективної монографії за редакцією Джин Клутсон, у якій підведені підсумки розвитку цієї науки і виділені найважливіші напрямки для подальшого дослідження. Іншою великою віхою була поява монографії за редакцією М. Херман у 1986 році. Ця книга дає представлення про ті зміни, що відбулися в політичній психології. М. Херман виділила наступні позиції. По-перше, більшість дослідників переконалася, що фокус вивчення повинний бути зосереджений на взаємодії політичних і психологічних феноменів. По-друге, об'єктом дослідження повинні стати найбільш значимі політичні проблеми, до яких притягнуте увага громадськості. По-третє, варто приділяти значно більшу увагу політичному і соціальному контексту аналізованих психологічних явищ. По-четверте, необхідно вивчати не тільки результат тих чи інших психологічних впливів на політику, але і намагатися зрозуміти процес формування тих чи інших політичних переконань. І, нарешті, по-п'яте, сучасні політичні психологи стали набагато більш терпимими у відношенні методів збору даних і дослідницьких процедур, думаючи, що методологічний плюралізм — неминуче явище на нинішньому етапі розвитку теорії.

Необхідно зазначити, що політична психологія представляє не лише теоретичний інтерес, а й має прикладне використання. Так, політичні психологи активно залучаються для пошуку рішень у конфліктних ситуаціях Абульханова К. А., Авцинова Г. И., Бодалев А. А., Васина Н. В., Герасимов В. Н. Политическая психология: Учеб. пособие / А.А. Деркач (общ.ред.). — М. : Академический Проект, 2001. — 860с.. Відома ефективна роль політичних психологів під час Карибської кризи, при висновку Кемп-Девідської угоди між Ізраїлем і Єгиптом. Фахівці з політичної комунікації в різних країнах Європи й Америки внесли свій внесок у підготовку політичних лідерів до парламентських і президентських виборів.

Ряд політичних діячів самі володіють психологічними методами, використовують їх для вироблення стратегії на майбутнє і для аналізу минулого. Так, один із суперників Дж. Буша по президентським виборам 1988 року, М. Дукакіс активно працює в області політико-психологічної теорії. Такі відомі політичні діячі, як Р. Ніксон і Д. Локард психологічно осмислюють свій колишній політичний досвід. Інтерес до робіт по політичній психології виявляють політики всіх орієнтації. Вони використовують дані цієї науки для налагодження відносин із громадськістю, для мобілізації населення на виконання реформ, для прийняття рішенні по найважливіших стратегічних напрямках політики Бурдяк В. І., Ротар Н. Ю. Політична культура, ідеологія, психологія: Навч. посіб. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2000. — 104с..

2. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ ПРАЦІ В ПОЛІТИЦІ

Політична діяльність з'являється під впливом свідомого цілеполягання. Тому політика - професійна трудова діяльність і, більш того, діяльність науково-практична. Тією ж мірою вона така ж наукова дисципліна, як фізика, математика, біологія, тільки її предметом є влада, "психологічне поле влади", не менш природне, ніж поле гравітаційне чи магнітне. Політика - це боротьба в першу чергу з невідомістю законів організації і функціонування влади і тільки в останню чергу -за владу між класами, групами, особистостями. Системи влади в політику настільки ж стрімко застарівають, як, наприклад, і системи енергозабезпечення людства, і вимагають не менш фундаментальних наукових відкриттів, чим атомна енергетика, і т.п.

Психолого-політичні якості політичної людини виявляються в політичній активності, політичному поводженні, політичній роботі і політичній діяльності. Політична активність є відображенням доцільності політики. Якщо реактивність -змушена реакція людини на дії політичної влади, то активність - це психолого-політичний саморух громадянина, порушуване запізнілими діями влади. Уся психологія політичної пропаганди, виборчих кампаній орієнтована на керування політичною активністю населення Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Матер. Другої всеукраїнської наук. конф., 13-14 листопада 1997 року / Інститут соціальної та політичної психології АПН України / М.М. Слюсаревський (ред.кол.). — К. : ДОК-К, 1997. — 400с..

Політична робота має в основі цілеспрямованість політики, що демонструється найманими, оплачуваними особами, структурами, об'єднаннями суб'єктів політики відповідно до їх задач, правами й обов'язками. Діяльність урядових органів, армії і т.п. цілком підлегла досягненню політичних результатів. Політичне поводження регулюється цілеспрямованістю політики, що відповідає соціальній, економічній, національній природі його носія. Плоди політичного поводження піддаються спостереженню, реєстрації,