Технологія сполучення засобів і предметів праці в політиці - це психолого-політична технологія влади. Призначення її полягає в тому, що в процесі сполучення предмета праці політики (станів суспільства) і засобів праці політики (методів керування) необхідне суспільство удержати в стані психолого-політичної стабільності. Якщо це не буде враховуватися, контролюватися, регулюватися владою, то можливі зриви політичного процесу страйками, відмовленнями від сплати податків, бунтами, заколотами й ін., аж до революцій.

Психолого-політична стабільність суспільства формується з політичної байдужності чи ініціативи людей, їхнього консерватизму чи радикалізму, суперництва чи адаптивності, творчості чи утриманства. У сукупності ці параметри формують Юрьев А.И. Человек в политике // Психология / Под ред. Крылова А.А. СПб., 1998. :

а) граничне психологічне навантаження суспільства, що показує здатність населення зберігати доцільне політичне поводження (потребуюче граничної напруги мислення, волі, емоцій) під зростаючим тиском соціальної, економічної, правової, фізичної життя (зниження особистої безпеки, купівельної спроможності, можливості забезпечувати себе своєю працею, розуміння того, що відбувається навколо);

б) психологічну стійкість суспільства, що оцінює психологічну здатність населення зберігати цілеспрямованість свого поводження в моменти "перекидаючих" впливів політичного характеру (стрімких змін законодавства, укладу життя, усієї системи відносин у суспільстві, заміни одних цивільних цінностей на інші). Психіка відіграє роль більш-менш важкого кола, що зберігає нормальне емоційне, правове й емоційне поводження населення;

в) психологічну енергійність населення, що вимірює його здатність підтримувати досить тривалий час цілеспрямованість свого поводження (без зниження нормального трудового, особистого, сімейного життя) в умовах руйнування системи життєзабезпечення суспільства. І фізичне, і психічне, і моральне здоров'я населення має свої кінцеві межі. Політика змушена порівнювати свої плани з тривалістю їхнього здійснення, щоб не вичерпати цілком запаси нервово-психічної і фізичної енергії населення;

г) психологічну керованість людей, що характеризує здатність населення так швидко засвоювати нове ціленапрямлення у своєму поводженні, щоб встигати адаптуватися до інноваційних змін політичних цілей і механізмів влади. Інерційність цілеполягання залежить від національних традицій, соціального складу населення, рівня культурного й освітнього розвитку, розподілу людей по статі, віку, професіям. Розрахунок психологічної керованості населення не менш важливий, ніж точне знання радіуса циркуляції повороту океанського лайнера, що може вписатися в поворот, а може потерпіти аварію.

Політична психологія повинна перебороти спрощення того, що є політичною діяльністю, чи зведення політики до рівня "брудної справи", що зводиться до навколополітичного інтриганства. У дійсності, політична діяльність відноситься до видів професійної трудової діяльності вищого рівня складності, спрямованої на забезпечення життєзабезпечення суспільства. Незнання цього чи нездатність виконувати діяльність такого рівня приводить до інфільтрації в політику випадкових людей чи деградації осіб, нездатних її виконати. Уведення строгих наукових критеріїв оцінки праці політиків - єдиний спосіб повернути політиці і політикам їхнє законне місце в суспільній свідомості.

3. Прийоми та методи в політиці

Політика – це діяльність державних органів, політичних партій, суспільних рухів, організацій і їхніх лідерів у сфері відносин між великими соціальними групами, націями і державами, спрямована на мобілізацію їхніх зусиль з метою завоювання політичної влади чи її зміцнення специфічними методами Общая и прикладная политология: Учебное пособие. / Под общей редакцией В.И. Жукова, Б.И. Краснова. – М.: МГСУ; Изд-во “Союз”, 1997. – С.64..

Область політики охоплює владу і владні відносини, державно-політичну організацію суспільства і весь комплекс її інститутів, сукупність політичних партій, виборчу систему, механізм прийняття політичних рішень і політичний процес.

Політика як діяльність припускає визначення довгострокових (стратегічних) і поточних (тактичних) цілей розвитку суспільства, регіону, міста. Для цього необхідно виявляти, аналізувати весь спектр різноманітних загальнонаціональних, регіональних, групових потреб і інтересів, виділяючи пріоритетні з них на кожнім історичному етапі. Найбільше оптимально вирішити цю складну задачу можуть демократично сформовані законодавчі і виконавчі органи держави, спираючись на розробки наукових колективів, окремих учених, досвід практичних працівників.

Інша технологія формулювання основних цілей політики характерна для політичних партій і суспільно-політичних рухів. В даному випадку генератором ідей по визначенню цілей політики, як правило, виступає партійний лідер і його команда (безпосереднє оточення). Проголошені ним цілі після обговорення здобувають загальнопартійний чи суспільний характер Бурдяк В. І., Ротар Н. Ю. Політична культура, ідеологія, психологія: Навч. посіб. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2000. — 104с.. Але тільки ті цілі одержують право на життя в політиці, що вибирають, інтегрують інтереси, потреби, настрої соціальних, національних груп і шарів, що є соціальною базою партії чи суспільно-політичного руху. Довільно обрані цілі, нехай навіть і подані в красивому пропагандистському упакуванні, але які не торкаються життєвих інтересів тих соціальних груп, що є опорою партії чи руху, приречені на швидке забуття.

Реалізація політичних цілей здійснюється специфічними політичними методами. У загальноприйнятому тлумаченні під методом розуміється сукупність прийомів, способів, правил, використовуваних у практичної діяльності Общая и прикладная политология: Учебное пособие. / Под общей редакцией В.И. Жукова, Б.И. Краснова. – М.: МГСУ; Изд-во “Союз”, 1997. – С.65.

. Таке розуміння методу можна поширити і на область політичної діяльності.

Політичні методи – це засоби переконання, аргументованого доказу, врахування суспільної думки, інтересів різних класів, соціальних, національних, соціально-демографічних груп населення, демократичний стиль поводження політичних лідерів. Ці методи, засновані на наукових проробленнях у ході підготовки і прийняття управлінських політичних рішень, відкидають волюнтаризм, некомпетентне втручання в кожну зі сфер громадського життя.

Найважливішим методом політичної діяльності є системний, комплексний підхід