Перехід до демократичних форм життя в Україні породив достатньо сильну політичну активність майже всіх шарів суспільства (в порівнянні з минулими періодами). Звідси зросла роль методу конструктивного діалогу, (зіставлення точок зору, різних підходів). Політичний діяч (державний, партійний) не повинен боятися дискусій, суперечок. Йому потрібно не тільки аргументовано захищати свою позицію, але і при необхідності прийняти іншу точку зору, якщо вона продуктивна, обґрунтована, визначити соціальну, політичну цінність висунутих рекомендацій, концепцій. Метод конструктивного діалогу не самоціль, а засіб залучення різних груп громадян у будівництво демократичного суспільства, зміцненню на ділі гуманістичних вільних початків у суспільному житті, справжнього народовладдя.

Не можна ефективно здійснювати політичну діяльність без знання об'єктивних тенденцій, розкриття протиріч і виникаючих конфліктів у їхньому розвитку. Ця обставина висуває на передній план методи прогнозу (перспективних оцінок). Прогнозування припускає ретельний безсторонній аналіз минулого досвіду, вивчення даних економічної, соціальної, карної статистики, врахування суспільної думки, експертних оцінок, зіставлення альтернативних варіантів можливого суспільного розвитку.

Актуальним є метод соціально-морального захисту демократичного характеру розвитку, об'єктивна, принципова оцінка різних суспільно-політичних рухів, дотримання ними юридичних, соціальних і моральних норм. Все антидемократичне, націоналістичне й екстремістське у виникаючих суспільних рухах необхідно аргументовано викривати з позицій загальнолюдських цінностей і моралі.

І на перший план тут висувається боротьба за розуми молодого покоління. У молодіжному середовищі наростають тривожні процеси девальвації моральних, демократичних цінностей. Поряд із придушенням екстремізму різної користі широке поширення здобувають суспільна пасивність і політична апатія, нігілізм і вседозволеність. Щоб перебороти ці негативні тенденції, потрібний новаторський, творчий підхід до захисту ідеалів і цінностей демократії.

Останнім часом у зв’язку з все більшою інформатизацією суспільства, все більшого значення в політичній діяльності набувають засоби масової інформації. Таким чином, засоби масової інформації - найважливіші інструменти реалізації політичного процесу на сьогодні.

Засоби масової інформації (ЗМІ) виконують різноманітні функції: інформування населення про події, що відбуваються в країні і світі; утворення і соціалізація; реклама в різних її іпостасях. ЗМІ впливають майже на всі сфери й інститути суспільства, включаючи політику, охорону здоров'я, утворення, релігію.

Політику неможливо собі представити без преси, радіо і телебачення. Можна впевнено затверджувати, що в тих грандіозних змінах, що у даний час переживає наша країна, не останню роль грають ЗМІ. Більш того, можна навіть стверджувати, що в умовах відсутності опозиційних партій, скільки-небудь значимих організацій і союзів, здатних кинути реальний виклик тоталітарній системі, ЗМІ зіграли роль свого роду організатора і могутнього стимулятора тих сил, що у кінцевому рахунку сприяли політичній поразці цієї системи Психологія масової політичної свідомості та поведінки / В.О. Васютинський (відп.ред.). — К. : Док-К, 1997. — 163с. .

Ще на початку 60-х рр. канадський соціолог М. Маклюен не без деякого перебільшення стверджував, що засоби передачі самі по собі більш важливе, ніж передана їм інформація. З цього погляду кожна система масової комунікації має свої специфічні особливості.

Протягом тривалого періоду для широкої публіки головним джерелом інформації служила преса - газети і журнали. Спочатку багато хто з них виникли як органи тих чи інших політичних партій або в тій чи іншій формі були залучені в політичний процес. У всякому разі, газети із самого початку не приховували, що не збираються бути політично нейтральними. Значення мало і те, що газети пропонували не тільки політичну й економічну інформацію. Надаючи також матеріали розважального характеру і місцеві новини, вони привчили людей розглядати себе частиною більш широкого світу, що реагує на події, які відбуваються в ньому.

Початком "ери телебачення" у політиці вважається 1952 р., коли воно було уперше використане для широкого висвітлення президентської виборчої кампанії в США.

У 70 - 80-і рр. телебачення, що здобувало усе більшу вагу в політичному процесі, стало домінуючим засобом масової інформації. Як приклад впливу телебачення на характер політичної поведінки й особливо голосування американських виборців у США часто приводять телевізійні дебати між Дж. Кеннеді і Р. Ніксоном у 1960 р. Е. Роупер, що у той період провів опитування серед виборців, прийшов до висновку, що саме ці теледебати в значній мірі сприяли перемозі Кеннеді. У 1980 р., по існуючим даним, теледебати дали можливість Р. Рейганові не тільки ліквідувати чотирьохвідсотковий розрив з Дж. Картером, але і на п'ять відсотків випередити його. Неабияку роль зіграли теледебати між головними претендентами в виборчих кампаніях, що відбулися між - Р. Рейганом і У. Мондейлом у 1984 р., Дж. Бушем і Б. Дюкакісом - у 1988 р., Дж. Бушем і Б. Клінтоном - у 1992 р.

Поступово теледебати між конкуруючими кандидатами на вищі виборні посади як інструмент передвиборної боротьби усе більш зростаюче визнання і застосування одержують у всіх індустріально розвитих країнах, у тому числі й у нас.

Роль ЗМІ в політиці не можна оцінювати однозначно. Вони являють собою складний і багатогранний інститут, що складається з безлічі органів і елементів, призначених реалізувати різноманітні задачі інформування населення про ті події і явища, що відбуваються у кожній конкретній країні і в усьому світі .

ЗМІ у своїх публікаціях, репортажах і коментарях можуть пролити світло на сховані пружини політики правлячих кіл, звернути увагу