КУРСОВА РОБОТА

Свідоме та несвідоме у психіці та поведінці людини

План

ВСТУП

Поняття свідомості є одним з центральних у психології, філософії і у всіх антропологічних науках. Унаслідок цього проблема свідомості і її взаємодії з несвідомим породжує різноманіття підходів до неї, велику строкатість поглядів на притаманні їй аспекти. Це знайшло своє відображення в численній психологічній, психіатричній, кібернетичній, фізіологічній і іншій літературі, виданої як у нашій країні, так і в багатьох закордонних країнах. Крізь всю історію розвитку психологічної науки проходять дослідження в області даної проблеми таких закордонних психологів, як Декарт, Спіноза, Кант, Фехнер, Вундт, Джеймс і інших. Особливу увагу приділяли проблемам глибинної психології З. Фрейд, К. Юнг, А. Адлер. Вітчизняними (радянськими) психологами Виготським, Леонтьєвим, Зінченко, Узнадзе і багатьма іншими також були висунуті наукові теорії відповідно до проблем свідомості і несвідомого.

Істотною відмінністю людини від тварин складається в її здатності міркувати і мислити абстрактно, міркувати про своє минуле, критично оцінювати його, і думати про майбутнє, розробляючи і реалізуючи плани і програми. Усе це зв'язано зі сферою людської свідомості. В той же час численні факти свідчать, що не вся психічна діяльність усвідомлюється людиною, існує чимало процесів в області психіки, які знаходяться поза межами свідомості.

Незважаючи на численні публікації, в історії психологічної науки свідомість і несвідоме являються одними з найважчих проблем, які дотепер не вдається повністю вирішити ні з матеріалістичних, ні з ідеалістичних позицій, що зумовлює необхідність подальшого їх дослідження.

1. Актуальність теми роботи. Проблема свідомості і несвідомого давно й інтенсивно розробляється у психологічній, філософській, соціальній, педагогічній науці та ще в ряді інших наук.. І в даний час виникають різні точки зору на сутність і структуру свідомості, на походження несвідомого і його взаємодія зі свідомістю. Часто, зробивши певний вчинок, людина не може сама собі відповісти на запитання, чому вона поступила саме так, а не інакше. Свідомість далеко не завжди контролює вчинки і почуття, визначає напрямок наших думок. Існує ще і несвідоме. Нерідко саме воно є рушійною силою і визначає стиль поводження людини. Мотиви і потреби, недостатньо усвідомлені людиною по різних причинах можуть істотно впливати на свідомі мотиваційні установки. Важливо мати на увазі, що значимі, що впливають на наше майбутнє рішення можуть виникнути і формуватися на неусвідомлюваному рівні. Міркуючи про психіку і поводження людини, необхідно особливу увагу приділити проблемі взаємозв'язку свідомості і несвідомого.

Актуальність і значимість проблеми свідомості не потребує доказів і аргументації. Дану проблему уже почали включати в число глобальних проблем сучасності. Еволюцію і зміну свідомості, способи витягу найбільшої кількості корисної інформації зі сфери несвідомого і використання її на практиці пов'язують з виживанням людини, із запобіганням наростаючої антропологічної катастрофи.

Мета даної роботи визначається як дослідження свідомості і несвідомих компонентів людської психіки, їх формування, прояв і значення.

Задачами роботи є:

1) Розкриття питання свідомості як вищої ступіні розвитку психіки людини;

2) Проаналізувати основні етапи становлення та структуру свідомості;

3) Дослідити місце і роль несвідомого в психіці людини;

4) Розкрити механізм взаємодії несвідомого і свідомого.

Об’єктом даної роботи являється глибинна структура особистості.

Предметом дослідження роботи виступає свідомість і несвідоме як структурні частини особистості людини та їх взаємодія.

В роботі були використані численні роботи вітчизняних та зарубіжних фахівців.

РОЗДІЛ 1. СВІДОМЕ В ПСИХІЦІ ЛЮДИНИ

1.1. Свідомість як ступінь розвитку психіки людини

Душа як предмет психології визнавалася всіма дослідниками до початку XVІІІ століття, до того, як склалися основні представлення, а потім і перша система психології сучасного типу. Душа вважалася причиною всіх процесів у тілі, включаючи і власне "спонтанні рухи". Представлення про душу в минулому були і ідеалістичними і матеріалістичними. Найбільш цікавою роботою цього напрямку є трактат Р. Декарта "Пристрасті душі" [12; 16].

У XVІІІ столітті місце душі зайняли явища свідомості, тобто явища, які людина фактично спостерігає, знаходить у "собі", звертаючись до своєї "внутрішню душевну діяльність". Це думки, бажання, почуття, спогади, відомі кожному по особистому досвіді. Основоположником такого розуміння можна вважати Джона Локка, що вважав, що, на відміну від душі, явища свідомості суть не щось передбачуване, а фактично дане, і в цьому змісті такі ж безперечні факти внутрішнього досвіду, якими є факти зовнішнього досвіду, досліджувані іншими науками [13; 11].

У середині XVІІІ століття склалася перша наукоподібна форма психології - англійська емпірична асоціативна психологія (Д. Гартлі).

Особливого розквіту асоціативна психологія досягає в середині XІ століття. До цього часу відносяться роботи Дж. Ст. Мілля, А. Бена, Г. Спенсера [13].

Дж.Ст.Мілль розглядає свідомість крізь призму асоціативної схеми, але указує на її залежність у конкретному психологічному функціонуванні від логіки. На думку Дж. Ст. Мілля, існують закони розуму, відмінні від законів матерії, але подібні з ними у відношенні одноманітності, повторюваності, необхідності слідування одного явища за іншим. Ці явища можуть бути відкриті за допомогою дослідних методів - спостереження й експерименту. Таким чином, "психічну послідовність" (феномени свідомості) необхідно вивчати саму по собі.

Олександр Бен переносить акцент із внутрішніх станів свідомості на рухову, активність організму, що спостерігається об'єктивно. Принцип добору рухових відповідей, адекватних зовнішнім умовам, стає в Бена загальним пояснювальним принципом усіх психічних явищ. Побудова адекватних відповідей здійснюється за допомогою механізму "конструктивної асоціації" на основі проб і помилок. Таким чином, використовується ймовірнісний принцип "проб і помилок", затверджений у біології, і тим самим діяльність свідомості зближається з діяльністю організму.

Для Г.Спенсера основним предметом