мислення, що здійснюється в основному в плані розумових дій: як уявний експеримент. Усі вищі психічні процеси вносять свій внесок в організацію і функціонування свідомості. Свідомість дозволяє людині усвідомлює себе як деякий стійкий об'єкт. Це припускає внутрішню цілісність і сталість особистості, її незалежність від мінливих ситуацій, здатність залишатися собою. Впізнавання себе при безупинній зміні зовнішніх умов існування, яке знаходить своє відображення в достатній для цього інерційності внутрішнього світу, є вершиною в боротьбі за незалежність людини від середовища.
Свідомість і самосвідомість є вершиною розвитку психічних функцій людини і є моделлю відображення зовнішнього світу. В формуванні цієї моделі приймають участь практично всі психічні функції, особливо такі, як переживання, увага, усвідомлення. Свідомість людини у своєму вищому прояві – самосвідомості не дається людині від народження, а формується проходячи через кілька етапів (організму, соціального індивіда, особистості) в залежності від інтенсивності і рівня соціальних контактів людини. Саме діяльність людини є визначальним фактором у формуванні свідомості.
Однак обмежуючись лише свідомістю не можна дати вичерпне і повне розуміння особистості. У загальному плані психіка людини представляється розщепленою на дві сфери свідомого і несвідомого, котрі являють собою істотні характеристики особистості і є конфліктуючі по Фрейду. Причому у Фрейдовської структури особистості обидві ці сфери представлені не рівнозначно: несвідоме він вважав центральним компонентом, що складає суть людської психіки, а свідоме - лише особливою інстанцією, яка надбудовується над несвідомим. Тому, свідоме не є суть психіки, а лише така її якість, що "може приєднуватися чи не приєднуватися до інших його якостей". Аналогічних поглядів притримувався і Юнг, який провів чітку диференціацію між "індивідуальним" і "колективним несвідомим". "Індивідуальне несвідоме" відбиває особистісний досвід окремої людини і складається з переживань, що колись були свідомими, але утратили свій свідомий характер у силу забуття чи подавлення. Колективне несвідоме, представляє сховані сліди пам'яті людського минулого: расову і національну історію, а також долюдське тваринне існування. Механізм біологічної зумовленості і спадковості зберігається як Фрейда так і в Юнга, хоча він і діє в них на різних рівнях людської психіки.
Однак, взаємодія між свідомістю і несвідомим не обмежується лише конфронтацією, а є значно складнішими, що проявляється в регуляції людської діяльності. Усвідомлення утруднюючих регуляцію чи розв’язок задачі обставин сприяє створенню нового режиму чи регулювання нового способу рішення. Як тільки вони знайдені, керування знову передається підсвідомості. Допускають, що ця передача обумовлена, по-перше, тим, що зона ясної свідомості не здатна умістити всі одночасно протікаючі процеси, а по-друге, тим, що усвідомлене керування здійснюється в режимі покроковому, дискретному, поетапному, поопераційному, і тому воно неекономічно. Значно ефективніше регулювання здійснюється на несвідомому рівні, що робить таку передачу управління від свідомості до несвідомого передумовою розвитку і вдосконалення діяльності індивіда.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Боришевський М.И. “Психологічні механізми розвитку особистості”// Педагогіка і психологія. - 1996 — № 3 —С. 26-33.
Возрастная и педагогическая психология /Под ред. А.В.Петровского. - М.:Наука, 1979.- 286 с.
Грановская Р.М. Элементы практической психологии. – СПб.: Речь, 2003. – С.299.
Мачинський О.В. До проблеми індентифікації особистості // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. -№7. – С.28-30.
Мухина В.С. Возрастная психология // М.: Инфра, 1998. – 248 с.
Психоанализ в развитии. Сборник статей. М., 1998.- 342 с.
Психологический словарь / Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещеряко-ва. - М., 1990. – 506 с..
Психология: Словарь / Под ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевско-го. - М.. 1990. – 475 с..
Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000. – 712 с.
Сеченов И.М. Избр. филос. и психол. произв. – М., 1947. – 640 с..
Столин В.В. Самосознание личности. – М.: Наука, 1983. – 248 с.
Тайсон Ф., Тайсон Р. Психоаналитические теория развития. М., 1998. – С.124.
Теории личности в западно-европейской и американской психологии. Хрестоматия. Редактор-составитель Д.Я. Райгорский. – Самара, 1996.- 411 с.
Фрейд З. Психология бессознательного. – СПб.: Питер, 2003. – 400 с.
Цукерман Г.А. Психология саморазвития: задачи для подростков и их педагогов. - М., 1994.- 344 с.
А. Е. Шерозия. Психика, сознание, бессознательное. Тбилиси, "МЕЦНИЕРБА", 1979. – 234 c.
13. К. Г. Юнг. Психоаналитические типы. М.: Наука, 1967.- 242 С.
К.Г. Юнг “Сознание и бессознательное”, Санкт-Петербург, Москва, 1997.- 336 С.