Свідомість акумулює здатність переживати уявлюване як дійсне, минуле і майбутнє як сьогодення. Вона створює простір для теоретичного мислення, що здійснюється в основному в плані розумових дій: як уявний експеримент. Усі вищі психічні процеси вносять свій внесок в організацію і функціонування свідомості.

За словами Грановської Р.М. формування самосвідомості “є вінцем розвитку вищих психічних функцій” [3; 299]. Воно дозволяє людині не тільки відбивати зовнішній світ, але, виділивши себе в цьому світі, пізнавати свій внутрішній світ, переживати його і певним чином відноситися до себе. Як писав Сєченов І.М., самосвідомість створює "людині можливість відноситися до актів власної свідомості критично, тобто відокремлювати усе своє внутрішнє від усього привхідного ззовні, аналізувати його і зіставляти (порівнювати) із зовнішнім, словом, вивчати акт власної свідомості" [10; 504]. Свідоме поводження є не стільки проявом того, якою людина є насправді, скільки результатом представлень людини про себе, що склалися на основі спілкування з навколишніми.

Отже, свідомість дозволяє людині усвідомлює себе як деякий стійкий об'єкт. Це припускає внутрішню цілісність і сталість особистості, її незалежність від мінливих ситуацій, здатність залишатися собою. Впізнавання себе при безупинній зміні зовнішніх умов існування, яке знаходить своє відображення в достатній для цього інерційності внутрішнього світу, є вершиною в боротьбі за незалежність людини від середовища і вищим проявом психічних функцій людини.

1.2. Етапи становлення свідомості, самосвідомість

Свідомість і самосвідомість формується у людини не відразу. Процес формування відбувається в кілька етапів.

На першому етапі, приблизно до трьох років, дитина цілком опановує займенником "я" і починає активно самовиражатися в мові [1, 2].

Головну роль у процесі формування внутрішнього світу грають наслідування і представлення. Вони розгортаються в двох різних планах: перше - у руховому, друге - у плані образів і символів, але мають щось загальне, обумовлене подібністю їхньої ролі. Наслідування і представлення дозволяють здійснювати зведення вражень дитини в єдину позачасову структуру, що не залежить від темпу розвитку подій у зовнішнім середовищі, так називану модель зовнішнього світу [5; 29].

Одним із джерел формування свідомості є дитячі ігри. До 3-4 років це гри найчастіше - наслідування, із прагненням копіювати дії дорослого. Потім з'являються рольові ігри - за правилами. Тут дитина починає виконувати визначену, узяту на себе роль. У цих іграх освоюються відносини між людьми. Дитина грає в "дочки-матері", у "магазин", беручи на себе обмеження конкретної ролі. До виникнення рольових ігор діти грають поруч, але не разом. Таким чином, в ігровій дії діяльність дитини стає самоспрямованою і свідомою, тобто набуває характеристик власне людської предметної діяльності. Рольові ігри вже являють собою відтворення відносин між навколишніми, котрі відомі дитині і доступні її сприйняттю. Їх можна розглядати як спрощену модель різноманітних соціальних відносин [5; 15].

Лише в підлітковому віці відбувається становлення особистості, що усвідомлює себе. Опановуючи продуктивною діяльністю, людина освоює реальні сімейні, професійні, суспільні ролі. Саме вони визначають подальший шлях розвитку його свідомості і самосвідомості. Спонуканням до утворення "Я", стрижнем якого є совість, служить вплив критики батьків, найчастіше вона ближче до слухових відчуттів. Дитина як би "чує", що сказала б мама в цьому випадку. Потім у слухові образи цих, занурених у власну психіку батьківських оцінок включаються й оцінки інших значимих людей - суспільна думка. Так, совість спочатку відбиває батьківську критику і породжує процес, що потім витісняється. Тому людина не усвідомлює подібності своїх установок з батьківськими.

У розвитку самосвідомості в підлітковому віці значну роль грають судження інших людей, і насамперед оцінка батьками, педагогами, однолітками [1; 29].

Самосвідомості молодшого підлітку властиве почуття дорослості, під яким розуміється його ставлення до самого себе вже як до дорослого, його уявлення чи відчуття себе повною мірою дорослим. Почуття дорослості в цьому віці не є обов’язково усвідомленим. Однак воно є специфічною для підліткового віку формою самосвідомості, соціальної за своїм змістом.

Першим основним її показником є виникнення у молодших підлітків потреби, щоб оточуючі ставились до них не як до малюків, а як до дорослих. У випадку невраховування цієї потреби вихователем, підлітки проявляють образу, різні форми протесту: неслухняність, грубість, впертість, протиставлення себе дорослим чи товаришам, зіткнення і конфлікти.

Іншим показником почуття дорослості є наявність у підлітків прагнення до самостійності і бажання захистити деякі сфери свого життя від втручання дорослих. До таких сфер належать: взаємини з товаришами, дівчатами чи хлопцями, заняття у вільний час, навчальні обов’язки тощо [2; 25]. Так, школярі протестують проти спроб батьків обмежити їх спілкування з друзями, протидіяти їхній субкультурі, новим прагненням щодо популярної музики, розваг з комп’ютером. Прагнення підлітків до самостійності в навчанні і різних заняттях найбільш яскраво проявляється у відмові від допомоги і в незадоволенні при спробах контролювати якість роботи.

У підлітковому віці відбувається інтенсивне формування самосвідомості, самооцінки, з’являється гострий інтерес до самого себе. Прагнення самостійності видно у всьому: в ученні, в праці, у виборі друзів. Підліток прагне сам приймати важливі