аж до 1913 р. розділяв основні ідеї свого вчителя. Суть розбіжностей Юнга з Фрейдом зводилося до розуміння природи несвідомого. Юнг вважав, що Фрейд неправомірно звів усю людську діяльність до біологічно успадкованого сексуального інстинкту, тоді як інстинкти людини мають не біологічну, а цілком символічну природу [17, 18]. Він запропонував, що символіка є складовою частиною самої психіки і що несвідоме виробляє визначені форми чи ідеї, які носять схематичний характер і складають основу всіх представлень людини. Ці форми не мають внутрішнього змісту, а є, на думку Юнга, формальними елементами, здатними оформитися в конкретне представлення тільки тоді, коли вони проникають на свідомий рівень психіки. Виділеним формальним елементам психіки Юнг дає особливу назва "архетипи", що як би іманентно присущі всьому людському роду.
"Архетипи", згідно Юнгу, представляють формальні зразки поводження чи символічні образи, на основі яких оформляються конкретним, наповненим змістом образи, що відповідають у реальному житті стереотипам свідомої діяльності людини.
На відміну від Фрейда, який розглядав несвідоме як основний елемент психіки окремої людини, Юнг провів чітку диференціацію між "індивідуальним" і "колективним несвідомим". "Індивідуальне несвідоме" (чи, як Юнг його ще називає, "особисте, персональне несвідоме") відбиває особистісний досвід окремої людини і складається з переживань, що колись були свідомими, але утратили свій свідомий характер у силу забуття чи подавлення.
Одне з центральних понять юнгівської "аналітичної психології", "колективне несвідоме", представляє сховані сліди пам'яті людського минулого: расову і національну історію, а також долюдське тваринне існування. Це - загальнолюдський досвід, характерний для всіх рас і народностей. Саме "колективне несвідоме" є тим резервуаром, де сконцентровані всі "архетипи".
Юнг увів поняття "архетип" і "колективне несвідоме", щоб розглянути природу несвідомого не в біологічному плані, а з погляду символічного позначення і схематичного оформлення структурних уявлень людини. Однак Юнгу не удалося позбутися від біологічного підходу до несвідомого, проти чого він, власне, і виступав у своїй полеміці з Фрейдом. Як "архетипи", так і "колективне несвідоме" у кінцевому рахунку виявляються внутрішніми продуктами психіки людини, представляючи спадкоємні форми й ідеї всього людського роду. Різниця між теоретичними побудовами Фрейда і Юнга полягає в тім, що спадкоємним, а отже, і біологічним матеріалом для Фрейда були самі інстинкти, що визначають мотиви діяльності людини, а для Юнга - форми, ідеї, типові події поводження. Механізм біологічної зумовленості і спадковості зберігається як у тому, так і в іншому випадку, хоча він і діє на різних рівнях людської психіки.
Одним з елементів "аналітичної психології" Юнга є теорія "комплексів", тобто психічних сил індивіда, які, знаходячись у несвідомій формі, постійно дають звістку про себе. У несвідомому, на думку Юнга, завжди знаходяться напоготові "комплекси" спогадів індивідуального минулого, насамперед батьківські, дитячі "комплекси", "комплекс влади" і інші. "Комплекси" - це свого роду "психологічні демони", що свідчать про силу влади несвідомого над свідомими процесами [18; 104].
Відштовхуючи від теорії "комплексів", Юнг спробував глибше проникнути в механізм несвідомого, виявити складні взаємини між несвідомими і свідомими процесами психіки, роль несвідомих потягів у формуванні поводження людини. Однак, по суті справи, концепція "комплексів" Юнга мало чим відрізнялася від теорії витиснення несвідомого, розробленим Фрейдом.
Як і у Фрейда, так і в Юнга несвідоме складає те внутрішнє і сутнісне ядро, що утворює психічний світ людини. Правда, на відміну від Фрейда Юнг проводить більш глибинну диференціацію рівнів розвитку психіки і вводить ряд понять, що, за його переконанням, характеризують нове бачення тотальної особистості. Поряд з такими інстанціями, як "Я", "індивідуальне несвідоме" і "колективне несвідоме", він виділяє [16; 17]:
"Персону" (Persona) - своєрідну маску, що надягає особистість у відповідь на вимоги соціального оточення. Якщо "Я" тотожно "Персоні", то особистість з'являється у виді відчуженої істоти, що грає визначену соціальну роль, нав'язану суспільством;
"Аніму" (Anіma) - абстрактний образ, що представляє жіночий "архетип" у чоловіку. Через нього досягається взаєморозуміння між обома статями;
"Анімус" (Anіmus) - абстрактний образ, що представляє чоловічий "архетип" у жінці. Через нього також досягається взаєморозуміння між обома статями;
"Тінь" (der Schatten) - "архетип", що складається з тваринних інстинктів і є осередком темних, низинних сторін особистості. Агресивні й антисоціальні прагнення "Тіні" можуть не виявлятися у відкритій формі, оскільки вони ховаються під маскою "Персони" чи витісняються в "індивідуальне несвідоме";
"Самість" (der Selbst) - центральний "архетип" особистості, навколо якого концентруються всі психічні властивості людини. Сфера "Самості" - щось середнє між свідомим і несвідомим, центр тотальної особистості [11].
Юнгівська структура особистості, таким чином, відрізняється від фрейдівської насамперед тим, що Юнг йде по шляху подальшої диференціації фрейдівського "Воно". У Фрейда "Воно" є цілком біологічним, природним даним, у Юнга ж несвідоме включає і соціальні моменти. Але на відміну від багатьох неофрейдистів, що постулюють тезу про "соціальне несвідоме", "архетипи" юнгівського несвідомого носять спадкоємний характер. Архетипи від "Тіні" до "Аніми", від "індивідуального" до "колективного несвідомого" залишаються безпосередніми "даностями" людської психіки, що мають право на існування лише в лоні "природності" і "природності" людського організму. Не випадково тому Юнг принижує значення свідомої діяльності людини й у більшій мері звертається до аналізу несвідомих "архетипів", ніж до свідомого "Я".
Отже, як Юнгу, так і Фрейдові, присуща психологізація культурних і соціальних процесів і примат несвідомого над свідомим. Утім, такий підхід до дослідження закономірностей суспільного розвитку характерний не тільки для К. Юнга, але і для багатьох інших неофрейдистів, включаючи К. Хорні, Г. Саллівена, Е. Фромма [12]. Крім того, психоаналізу взагалі