У багатьох дослідженнях сім’ї в залежності від ступеня задоволеності партнерів шлюбом будується континуум, на полюсах якого знаходяться сім’ї, у яких обоє: і чоловік і дружина значною мірою задоволені своїм шлюбом, на іншому - обоє незадоволені ним, але зберігають його чи збираються розводитися, з різними проміжними варіантами.

З погляду відповідності брачно-сімейних відносин суспільним нормам виділяються наступні сім’ї:

-патріархальна (традиційна), відносини в який орієнтовані на зразки, що домінували в минулому: чоловік (батько -"годувальник") матеріально забезпечує родину, представляє її в суспільстві, приймає основні рішення, що стосуються членів сім’ї; дружина не працює (чи престиж її роботи, заробіток помітно нижче, ніж у чоловіка), займається вихованням дітей, господарює . Думка дітей враховується мало чи має підлегле значення;

-сучасна (егалітарна), де норми любові, емоційної близькості, взаємоповаги поширюються на всіх членів сім’ї. Як підтипи сучасної сім’ї виділяють:

колективістську родину (чи в термінології західних авторів "двухкар’єрну"), у якій однаково важлива професійна і суспільна діяльність обох партнерів. Партнери гнучко розподіляють домашні обов'язки, спільно проводять дозвілля, колективно приймають рішення і т.п.;

індивідуалістську родину, у якій позасімейна діяльність для партнерів важливіше, ніж сімейна, домашня робота зведена до мінімуму, а під час обговорення найважливіших рішень можливі серйозні конфлікти, якщо зачеплені індивідуальні інтереси.

З погляду права сім’ї можуть бути розбиті на дві великі групи: у першої відносини між партнерами визнані суспільством (між ними укладений шлюб), у другої цього немає (позашлюбні союзи молодих людей).

Педагогічна типологія родин заснована на ознаці благополуччя, в основі якого лежить виконання ними виховної функції. Розповсюдженими індикаторами відповідного неблагополуччя найчастіше виступають: постановка підлітків на облік у дитячій кімнаті міліції, неуспішність дитини в школі і т.п..

Сім’я як соціальний інститут виконує конкретні функції, тобто здійснює визначені види діяльності в системі суспільних відносин. Питання про функції сім’ї являється проблематичним проблематичний і неоднозначно вирішується як у вітчизняній, так і в закордонній науці. Не поглиблюючись в проблему, виділимо, на наш погляд, основні функції сім’ї: репродуктивна, господарсько-економічна, виховна, комунікативна, організація дозвілля. Вони відбивають суспільне призначення сім’ї й охоплюють собою основні напрямки її життєдіяльності, дають оцінку моральної життєздатності суспільства.

Репродуктивна функція сім’ї складається у відтворенні життя, продовженні людського роду. Сім’я одночасно бере участь не тільки в кількісному, але й у якісному відтворенні населення. Це насамперед зв'язано з прилученням нового покоління до науково-культурних досягнень людства, з підтримкою його здоров'я.

Господарсько-економічна функція сім’ї включає наступні основні компоненти: участь у суспільному виробництві, ведення домашнього господарства, нагромадження приватносімейного майна і забезпечення його спадкування, формування сімейного бюджету, організацію споживчої діяльності.

Виховна функція сім’ї є однієї з найважливіших. У родині виховуються і дорослі, і діти. Тому виховна функція має три напрямки:

передача дорослими (мати, батько, дідусь, бабуся й ін.) накопиченого соціального досвіду дітям;

систематичний виховний вплив сімейного колективу на кожного члена сім’ї протягом усього життя;

постійний вплив дітей на батьків (і інших членів сім’ї), що спонукує дорослих активно займатися самовихованням.

Останнім часом соціологи і психологи всі частіше відзначають комунікативну функцію сім’ї. Основним її компонентом можна назвати організацію внутрісімейного спілкування, що впливає на всі сторони життя сім’ї. Для нього характерні особлива довірчість, пошук морального захисту, співпереживання, психофізіологічний комфорт. Це дозволяє кожному члену сім’ї не ховати свій емоційний стан, а поділитися радостями, розповісти про невдачі, образи, одержати пораду по самому інтимному питанню, відновлювати і поповнювати свої духовні сили. Правда, дана функція може бути порушена там, де дорослим присущі егоїзм, душевна глухота і байдужість один до одного, до дітей. У таких сім’ях знижуються можливості виховання.

Один з популярних напрямків у теорії сім’ї шлюбу - системний підхід. Його фундаментальним визначенням є поняття гомеостазу - прагнення системи підтримувати свою сталість і рівновагу, відновлювати її у випадку порушення. Гомеостаз сім’ї забезпечує стабільність, передбачуваність сімейних подій, почуття безпеки.

Сім’я, що живе за законами системно-функціональної достатності, і її стан знаходяться в безпосередньому зв'язку з тими змінами, що відбуваються в суспільстві і спричиняють істотні зрушення в розвитку структури, потреб і функцій сім’ї.

Теорія сім’ї як системи містить у собі також поняття "підсистема" і "границя". Сім’я складається з трьох основних підсистем (Рис. 1.2).

Рис.1.2. Основні підсистеми сім’ї

В адекватно функціонуючій родині всі підсистеми існують відносно самостійно й у той же час передбачається наявність відкритих каналів комунікації між ними. Ступінь припустимої проникності і відкритості підсистем описується через поняття "підсистемні границі". Представлення про під системних границях підводить до розуміння психологічної дистанції між членами сім’ї, ступеня їхньої автономності.

Істотним доповненням до системного підходу став аналіз сім’ї з погляду стадій життєвого циклу, розроблений Р. Хіллом. З цим напрямком зв'язане введення в сімейну терапію ідей розвитку сім’ї, її постійної зміни. Представлення про зміну стадій життєвого циклу виражає зміна в рольовій структурі сім’ї, у її складі і всій системі взаємин. Установлено, що у певні зміни стадій життєвого циклу сім’я схильна до виникнення криз і конфліктів.

Найважливіші зміни в розвитку сім’ї і сімейних відносин, як відзначає Вишневський А. Г., тягнуть наступні зміни:

- функцій сім’ї, її складу і розміру;

- структури влади в родині і характеру внутрісімейних відносин;

- характеру взаємодії сім’ї з іншими соціальними інститутами;

- індивідуальних стратегій сімейного життя.

Дані зміни можна оцінювати з різних позицій, але усі вони мають загальну основу, відбиваючи