Сім’я на всіх етапах життя людини - один з найважливіших компонентів у мікросоціумі. У якості безпосереднього соціального оточення вона має максимальні в порівнянні з будь-яким іншим інститутом виховання можливостями для поступового прилучення дітей до моральних цінностей, уведення їхній у складний і суперечливий світ.

Першими вихователями дитини є батько і мати. Саме вони створюють атмосферу любові, розуміння, сердечності, співпереживання, підтримки або відчуження. Особливе значення сім’ї полягає в тому, що в ній маються оптимальні можливості для інтенсивного спілкування дитини з дорослими - батьками, родичами і навколишніми. Зв'язки, що поєднують родину в єдине ціле, переважно емоційні й опосередковуються між членами сім’ї через їхню діяльність.

Отже, сім’я є важливим об’єктом виховання і формування особистості дитини, який має ряд специфічних особливостей, серед яких необхідно виділити велику розмаїтість ситуацій в кожній конкретній родині, взаємодія з соціальним середовищем, різноманітність сімейних зв’язків, стійкість впливу на особистість дитини. Ці та інші фактори необхідно враховувати в психолого-педагогічній роботі спрямованій на підвищення ефективності позитивного впливу сім’ї на формування особистості дитини та нейтралізацію негативних чинників.

1.3. Психолого-педагогічна культура сім’ї

Перш ніж приступити до дослідження психолого-педагогічної культури сім’ї, "розкладемо" виховну функцію сім’ї на основні структурні компоненти, що піддаються кількісному виміру й опису:

- усвідомлення батьками відповідальності за виховання дитини; орієнтація її на загальнолюдські цінності, спрямованість виховних зусиль на подальше життя дитини, з огляду на ті вимоги і труднощі, що мають бути переборені;

- наявність у батьків і матерів: психолого-педагогічних знань про задачі і методи виховання дітей, здатності застосовувати методи і форми впливу на дитину відповідно до змін обставин її життя, уміння зрозуміти свою дитину і допомогти їй, поважного відношення дочку, знання друзів дитини;

- регулярність контакту сім’ї і школи, що складається з взаємного співробітництва і взаємонавчання, самоорганізації і саморегуляції батьків, самоосвіти і самовиховання.

У кінцевому рахунку перераховані компоненти є показниками психолого-педагогічної культури сім’ї.

Розглянемо детальніше питання про психолого-педагогічну культуру сім’ї. Воно є одним з основних компонентів сімейного укладу, найважливішим критерієм і фундаментом системи діяльності сімейного психолога чи соціального педагога.

Термін "культура" латинського походження. Спочатку він означав усе те, що піддано обробці людською працею. Культуру вивчають багато наук, і кожна дає їй своє визначення. Не випадково у світовій літературі мається багато різноманітних визначень поняття "культура". Узагальнена точка зору по питанню культури виражена в "Російській ідеї" Н. А. Бердяєва. На його думку, культура більш зв'язана з особистістю, духом, творчим актом людини, означає обробку матеріалу актом духу.

Феномен культури зобов'язаний своїм походженням буттю і функціонуванню діяльності суб'єкта (людства, народів, соціальних груп, індивідів).

Незалежно від різних підходів до проблеми культури практично всі дослідники відзначають наступне:

- культура характеризує життєдіяльність особистості, групи, суспільства в цілому;

- культура є специфічним способом буття людини, має свої просторово-тимчасові границі;

- розкривається культура так само як через речі, предмети, твори мистецтва, знаряддя праці, так і через мовні форми, символи і знаки.

Особливістю процесу функціонування культури є те, що будь-який факт культури - єдність матеріального й ідеального. Незважаючи на ряд досліджень в області культури, поки ще не вироблено єдиних представлень про її природу. Різні спроби систематизувати представлення про культуру - від розширювальної "ціннісної" до спеціальної "семіотичної" - показали лише деякої грані її цілісного буття.

Психолого-педагогічна культура - це складова частина загальної культури людини, у якій утілений накопичений людством досвід виховання дітей у родині. Існує тісний зв’язок між психолого-педагогічною культурою і морально-психологічним кліматом в сім’ї. Під морально-психологічним кліматом будемо визначати інтегральне поняття, яке включає в себе встановлений порядок життя конкретної сім’ї, її установки, стиль і тип взаємовідносин, традиції, ціннісні установки, особистий приклад і рівень психолого-педагогічної культури батьків. При цьому наявність психолого-педагогічної культури є неодмінною умовою морально-психологічного клімату, сприятливого для розвитку особистості дитини. Це означає, що в морально-психологічний клімат включаються не лише характеристики взаємовідносин між подружжям, а й між батьками і дітьми, що важливо з точки зору впливу морально-психологічного клімату на розвиток особистості дитини.

У працях таких видних вітчизняних і закордонних педагогів, як П.Ф.Каптєрєв, Я.А.Коменський, П.Ф.Лесгафт, Д.Локк, А. Н. Остроторський, И. Г. Песталоцці, В.А.Стоюнін, К.Д.Ушинський, ставляться питання:

- про культуру сімейних відносин;

- про чільну ролі батьків у формуванні особистості дитини;

- про вплив сімейного укладу на дітей;

- про користь педагогічної літератури для батьків у плані самоосвіти і розширення теоретичних знань в області сімейного виховання.

Дослідження психолого-педагогічної культури сім’ї припускає з'ясування ряду питань: визначення її сутності, характерних ознак як цілісного феномена. Чималий інтерес у цьому плані представляє дослідження І.В.Гребенникова. На його думку, "педагогічну культуру ми розглядаємо як сукупність педагогічної підготовленості і визначених властивостей і якостей батьків і матерів, що відбивають ступінь їхньої зрілості як вихователів і, що виявляються в процесі діяльності по сімейному і суспільному вихованню" [15, с. 33].

Учений розглядає педагогічну культуру у взаємозв'язку з проблемами сімейного виховання як специфічну особливість батьків, реалізовану ними у виховній діяльності, просліджує залежність між рівнем педагогічної культури і результативністю виховного процесу.

Вплив школи на сімейне виховання, на думку И. В.Гребенникова, стає ефективним, якщо робота в цьому напрямку починається до надходження дитини в школу і продовжується протягом усіх років навчання. Школа повинна бути ініціатором цього процесу, широко залучати батьків до роботи з родиною учня. Він викладає принципи роботи з батьками, що мають свої особливості відповідно до закономірностей і специфіки підвищення педагогічної культури батьків.

Учений запропонував структуру системи підвищення