сприяє їх перетворенню у внут-рішні засоби регуляції. Складається така важлива підструктура особистості, як її спрямованість, що є складною систе-мою стійких життєвих потреб, мотивів, інтересів, схильнос-тей, прагнень, стимулюючих переживань, морального світо-гляду тощо. Утворення підструктури спрямованості особис-тості є обов'язковою умовою моральної поведінки, яка регу-люється узагальненими і стійкими моральними якостями характеру людини, що формується в процесі виховання і навчання.

Видатний вітчизняний педагог А. С. Макаренко вважав добір і виховання людських потреб найважливішим завдан-ням виховної роботи.

Крім розвитку потреб, властивих людині як споживачеві матеріальних благ, у вихованців слід розвивати вищі людські потреби, що характеризують особистість як творця матеріальних і духовних цінностей. Це потреби у духовному спіл-куванні з іншими людьми, у співпраці з ними, в моральній поведінці, знаннях, творчості тощо. Розвиток цих потреб і пов'язаних з ними почуттів зумовлює успіхи у формуванні світогляду, рис характеру моральної людини, здатності до саморегуляції поведінки й діяльності, у набутті знань, умінь, навичок як компонентів досвіду, інтелектуальних здібнос-тей тощо.

На думку Г. С. Костюка, виховання успішно керує цим процесом, якщо передбачає перетворення позитивних ситуа-ційних спонук на стійкі мотиви поведінки. Формування моти-ваційної основи поведінки особистості, її спрямованості не завжди проходить безконфліктно. Особистість виховується внаслідок не лише механічного засвоєння впливів навко-лишнього середовища, а й здатності чинити їм опір. Мис-тецтво виховання полягає в тому, щоб розвивати в особис-тості готовність до розв'язання внутрішніх мотиваційних конфліктів, стійкість до навіювання, до зовнішніх негатив-них чинників.

Моральні риси характеру особистості виховуються в конкретних актах поведінки, діях, учинках. Наприклад, така риса характеру, як почуття обов'язку, спочатку виявляється щодо близьких людей. У подальшому вона поступово уза-гальнюється, переноситься в нові життєві ситуації, стає стій-кою рисою характеру, яка спрямовує поведінку Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М.: Наука, 1984. - С. 15..

Відомий український психолог П. Р. Чамата надавав ве-ликого значення такому засобу розвитку характеру, як на-слідування. Про це мають завжди пам'ятати дорослі — бать-ки, вихователі, вчителі, які, хочуть вони цього чи ні, але виступають для молоді взірцями поведінки. Важливо ви-користовувати виховний вплив на молодь через літератур-них героїв, персонажів кіно- та телефільмів, постаті ви-датних діячів науки, техніки, культури.

Велику роль у вихованні особистості відіграє праця. У процесі трудової діяльності учні краще засвоюють те, що не суперечить їхнім переконанням, має особистісне і суспільне значення. Найбільший виховний вплив справляє праця, яка викликає інтерес, відповідає особистісним цілям, пов'язана з пошуками творчих методів і рішень, викликає позитивні емоції. І навпаки, якщо праця виконується формально, не має особистісного значення, то її виховний вплив змен-шується.

Як підкреслював Г. С. Костюк, зв'язок виховання і на-вчання з працею, з життям є одним із основних джерел фор-мування в учнів повноцінної особистості. Там, де навчання і праця реально поєднуються в житті школярів, де праця на-повнюється інтелектуальним змістом, включає елементи твор-чості, створюються найсприятливіші умови для розвитку пізнавальних інтересів, духовних запитів учнів і високого морального ставлення до праці.

Правильне виховання сприяє інтелектуальному, творчо-му розвитку особистості. Мислиннєві здібності краще роз-виваються там, де вчитель правильно організовує навчальну діяльність, залучаючи до процесу навчання проблемні ситу-ації, сприяючи самостійному вирішенню творчих задач, спо-нукаючи учнів до постановки гострих питань. Вчитель має бути інтелектуально і творчо розвинутою особистістю. Інте-лектуально-творчий розвиток особистості учнів є одним із найважливіших завдань навчально-виховної роботи школи.

Результати виховання залежать не лише від суспільних умов, а й від вікових та індивідуальних особливостей дітей: типу нервової системи, темпераменту тощо.

Особистість дитини виступає не тільки як об'єкт, але насамперед як суб'єкт навчально-виховного процесу. Роз-виток особистості відбувається успішно, якщо учень є ак-тивним учасником цього процесу, коли враховуються його власні мотиви, цілі, прагнення, переживання, якщо вихова-тель спрямовує його життя до сучасних знань, високих іс-тин і при цьому уважно стежить, як сприймає вихованець, про що він думає, що переживає, які тенденції, цілі та прагнення виникають і закріплюються в нього.

У дитини як суб'єкта виховного процесу формуються свідомість і самосвідомість, власне «Я», що опосередковує всі виховні впливи. У підлітковому віці дитина активізує самопізнання з метою самовиховання, самотворення. Само-виховання похідне з виховання і включається в процес роз-витку особистості як важливий фактор. Воно виявляється у діях особистості, спрямованих на саму себе, на вироблення якостей, що відповідають її ідеалам, життєвій меті, вимогам до себе. Індивід починає працювати над собою, вдоскона-лювати себе завдяки власній діяльності, формуючи свій ха-рактер і волю, інші позитивні якості. Змінюючи себе, особистість змінює умови й обставини свого життя і роз-витку. Самовиховання є вищою формою розвитку особистості, її духовного «саморуху».

Завдяки добре організованому процесу самовиховання учні можуть досягти значних успіхів у становленні соціальних, духовних, інтелектуальних та інших якостей власної особистості, зокрема здатності до саморегуляції, самодис-ципліни. Ефективне самовиховання має спиратися на пов-ноцінні ідеали, на знання специфічних засобів і дій впливу на самого себе. У психології та педагогіці існує система засобів самопізнання, самоінформування, самопрограмуван-ня, самопереконання, самозобов'язання, самонаказу, само-впливу, самооцінки, самоконтролю та самозвіту, яка сприяє самовихованню особистості.

Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна робота з виявлення особливостей усвідомлення самого себе як суб’єкта навчальної діяльності у підлітковому віці

2.1. Методика проведення дослідження

Самоусвідомлення себе як суб’єкта навчальної діяльності – складний і багатоаспектний психологічний феномен. Він тісно пов’язаний не лише з власне успішністю навчання, а й з такими характеристиками особистості як самоповага, внутрішня конфліктність, задоволеність собою та ін. Можна сказати, що дослідження самоусвідомлення підлітка як суб’єкта навчальної діяльності є фактично дослідженням більш широкого кола питань – дослідження