(і в більш широкому розумінні – соціум взагалі). Однак усвідомлення своєї відповідності суспільним вимогам, як показує аналіз результатів дослідження, не усуває у цих підлітків внутрішнього конфлікту. Вочевидь, це явище пов’язане з утвердженням у свідомості цих піддослідних цінностей референтної групи, що не пов’язані з успішністю навчальної діяльності. Розрив між ідеалами референтної групи, яким підліток хоче відповідати (але не відповідає) і вимогами соціуму (яким він об’єктивно відповідає) може призвести до тяжких наслідків; референтна група в даному випадку виступає як травмуюче середовище, конфліктна ситуація, яку індивід не в змозі подолати, викликає у нього негативні емоції великої сили, що загрожують його подальшій соціалізації, порушують нормальну комунікативну активність, а іноді – прямо загрожують його психіці Кон И. С. Психология ранней юности. – М., 1989. – С. 243. . Щоб вийти зі стресу індивід повинен розірвати зв’язок свого “Я” і травмуючого середовища або принаймні зробити його менш значимим.
В повсякденному житті цьому слугує механізм відсторонення. Цей термін був уведений В. Б. Шкловським і широко застосовувався Бертольдом Брехтом, він означає розрив звичних значимих зв’язків, в результаті якого знайоме явище здається чужим, незвичним. “Щоб чоловік побачив в своїй матері жінку іншого чоловіка, необхідне “відсторонення”, воно, наприклад,
наступає тоді, коли з’являється вітчим. Коли учень бачить, як його вчителя утискує судовий виконавець, виникає “відсторонення”, вчитель вирваний зі звичного зв’язку, де він здається “великим”, і тепер учень бачить його в інших обставинах, де він здається “маленьким” Брехт Б. Краткое описание новой техники актёрской игры // Театр. Пьесы. Высказывания.: В 5 т. – М., 1965. – Т. 5. – С. 114. .
Відсторонення є необхідною передумовою пізнання, воно створює між об’єктом і суб’єктом психологічну дистанцію, але при наявності усвідомленої невідповідності між об’єктивно досягнутим (висока навчальна успішність) і бажаним але не досягнутим (цінності референтної групи) на тлі низького самовідношення відсторонення може переростати у відчуження, коли об’єкт сприймається вже не лише як дивний, але й як іманентно чужий, сторонній, емоційно незначущий: “З дівчатами мені спілкуватися нецікаво, я не думаю, що любов – це щось значуще”, “Не бачу сенсу ганяти з хлопцями м’яч на дворі, я хочу присвятити своє життя науці” Нуллер Ю. Л. Депрессия и деперсонализация. – Л., 1981. – С. 300-302. .
Відчуження, що виникає у підлітковому віці здатне ускладнити усе наступне свідоме життя індивіда. Попередження несприятливого розвитку подій можливе за виваженої і тактовної участі педагога. З метою психологічної корекції для зазначених підлітків (Д. Волошин, А. Кочмар, Т. Плотникова) можна подати наступні рекомендації:
1. Залучити цих підлітків (разом або поодинці) до організації позаурочних заходів, які з одного боку потребують ґрунтовного опрацювання навчального матеріалу (підручники, додаткова навчальна, художня література), а з іншого – за своєю темою цікаві й для інших підлітків (навіть з середньою та низькою навчальною успішністю). Наприклад, можна доручити учню (кільком учням) підготовку доповіді на теми, скажімо: “Біографія Нострадамуса”, “Історія тероризму”, “Індійська йога” та ін.
2. У приватній бесіді віч-на-віч тактовно з’ясувати причини незадоволеності своєю особистістю (це можуть бути комплекси, страхи,
низька комунікабельність, надмірне акцентування уваги на недоліках своєї зовнішності та ін.), в залежності від результатів бесіди можна порекомендувати доступну для сприйняття в цьому віці адаптовану психологічну літературу, присвячену питанням психологічного самовдосконалення підлітків, наприклад: Мудрик А. В. “Время поисков и решений: или старшеклассникам о них самих”. – М., 1990; Бочаров С. И. “Мальчик, подросток, юноша”. – М., 1988; “Треугольный человек” та ін.
В ході проведення дослідження була виділена і друга підгрупа: учні, що мають низьку навчальну успішність і усвідомлюють себе неуспішними суб’єктами навчальної діяльності. В цю підгрупу входять Є. Горлушко та А._Хоруженко. На відміну від першої підгрупи тут невідповідність вимогам соціуму (в образі школи) і низьке самовідношення поєднуються, що дозволяє зробити висновок про їхню причинну пов’язаність.
Представники другої підгрупи мають ще більші психологічні ускладнення в порівнянні з їхніми успішними в навчанні ровесниками з першої підгрупи. Усвідомлення негативного ставлення суспільства до низької навчальної успішності школяра відбивається на ставленні підлітка до самого себе, знижує самовідношення індивіда Аверин В. А. Психология детей и подростков. – СПб., 1998. – С. 180. . Показовими в цьому є результати Є._Горлушко, який має найнижчі в класі показники самоповаги та аутосимпатії. Негативні наслідки, що випливають з низької самооцінки, обумовленої усвідомленням себе як неуспішного суб’єкта навчальної діяльності в підлітковому віці можуть бути різноманітні і погано передбачувані: девіантна та деліквентна поведінка, алкоголізм, наркотизм, психічні розлади і навіть самогубство Азаров Ю. Трудный случай // Новый мир. – 1984. – № 5. – С. 199. .
Звичайно ж профілактика цих явищ полягає не в штучному завищенні навчальних оцінок (хоча така практика й можлива за умови старанності учня – це стосується, зокрема, Є. Горлушко, який маючи погану успішність, тим не менше характеризується класним керівником як старанний) а у створенні такого психологічного клімату, щоб підліток не відчував себе одиноким, невизнаним і неповноцінним. Слід дати зрозуміти такому підлітку, що він сприймається не лише як учень, суб’єкт навчальної діяльності, але й як особистість, що окрім шкільної успішності може характеризуватися (насамперед позитивно) за великою кількістю інших критеріїв, так, наприклад, відомо, що А. Хоруженко займається танцями, проявивши інтерес до цього боку його особистості, можна встановити психологічний контакт з підлітком. Вочевидь, позашкільні інтереси є й у Є.