Висновки

Підбиваючи загальні підсумки проведеного дослідження, можна сформулювати такі основні висновки:

1. Становлення особистості у підлітковому віці є цілісним за змістом і характером, перспективно спрямованим процесом змінюваності в ході її розвитку соціальної та індивідуальної зрілості, життєвої компетентності, позиції у світі. Воно фіксує неперервний перехід якості буття підлітка як особистості з нижчого на вищий рівень. Останній об'єктивується посиленням тенденцій до елементарних форм самовизначення, самоствердження, самоповаги; зростанням осмисленості життєдіяльності; розвитку самостійності як конституючої риси особистості.

2. Комплексною характеристикою підлітка як суб'єкта життя є життєдіяльність. Вона відображає процес концептуалізації процесу навчання та себе в ньому, акумулює різноманітні прояви суб'єктної активності особистості, розкриває діяльнісну та діалогічну сутність підлітка. Здатність особистості у підлітковому віці не лише залежати від умов своєї життєдіяльності, а й певним чином впливати на них, відбивається в її позиції щодо оточення та самої себе.

3. Корінним феноменом усвідомлення самого себе як суб’єкта навчальної діяльності у підлітковому віці є "особистісне буття", яке класифікується як об'єктивована в активних за формою й моральних за змістом життєвиявах підлітка, повнота його життя, реалізація останнього на рівні своєї індивідуально-вікової "вершини". Феномен вказує на важливу роль в особистісному становленні таких аспектів проблеми, як елементарні форми самопідтримки та самопливу підлітка на свою життєдіяльність у процесі навчальної діяльності.

4. Важливою структурною одиницею життєвого шляху підлітка є його інтерес до власного життя як цінності, наявність життєвої перспективи як динамічного психічного утворення, як образу бажаного майбутнього, досягнення якого висуває вимоги до цілепокладання, вироблення елементарних життєвих планів, сформованості доступних вікові ціннісних орієнтацій. Завдяки здатності впорядковувати події власного життя, адекватно відображати у своїй свідомості його динаміку підліток набуває відчуття самототожності, життєвої перспективи, більш-менш чіткого уявлення про “Я” в єдності його минулого-теперішнього-майбутнього.

5. Самоусвідомлення себе як суб’єкта навчальної діяльності в підлітковому віці тісно пов’язане з самовідношенням взагалі, з почуттям самоповаги, самоцінності, внутрішньої конфліктності тощо; ці психічні прояви певним чином пов’язані з успішністю в навчальній діяльності, що дає можливість застосувати методику дослідження самовідношення для визначення певних закономірностей структури самоусвідомлення підлітка як суб’єкта такої діяльності.

6. Самовідношення підлітка пов’язане з відношенням до нього оточуючих, зокрема батьків та педагогів (відношення яких значною мірою залежить від успішності навчальної діяльності). Це підтверджується даними проведеного експериментального дослідження: шкали “Самовпевненість” та “Відображене самовідношення” виявляють значну кореляцію.

7. Аналіз результатів отриманих по шкалах методики дослідження самовідношення і співставлення їх з даними про навчальну успішність підлітків дозволяє виявити певну залежність між поганою успішністю та низьким рівнем самовідношення, але й самоусвідомлення підлітком себе як успішного суб’єкта навчальної діяльності не завжди безпосередньо пов’язане з високим рівнем самоповаги та аутосимпатії; результати дослідження дозволяють сказати, що така залежність більшою мірою стосується дівчат цього віку, в той час як у хлопців навчальна успішність може поєднуватися з високою внутрішньою конфліктністю та заниженою аутосимпатією, що ймовірно пояснюється іншими критеріями оцінки (і до певної міри самооцінки) в середовищі хлопців-підлітків; серед яких провідні місця можуть займати такі якості як фізична сила, успіхи у спорті, товариськість, комунікабельність, а успіхи у навчальній діяльності в цьому разі відходитимуть на другий план.

Список використаних джерел

Абрамова Г. А. Практическая психология. — Екатеринбург, 1998.

Аверин В. А. Психология детей и подростков. – СПб., 1998. – 379 с.

Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. — М., 1993.

Азаров Ю. Трудный случай // Новый мир. – 1984. – № 5. – С. 197-201.

Акимова М. К., Берулава Г. А., Борисова Е. М., Горбачева Е. И., Гуревич К. М. Психологическая диагностика детей и подростков. – М., 1995. – 360 с.

Асмолов А. Г. ХХI век: психология и век психологии // Здравый смысл и достоинства в школе. — М., 1998.

Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. — М., 1983. — 147 с.

Брехт Б. Краткое описание новой техники актёрской игры // Театр. Пьесы. Высказывания.: В 5 т. – М., 1965. – Т. 5. – С. 110-139.

Венгер Л. А. Психология: Учебное пособие. — М.: Просвещение, 1988.

Вестник современной практической психологии. — М.: Совершенство, 1998. — 96 с.

Гозман Л. Я. Психология эмоциональных отношений. – М., 1987; Кондратьева А. С., Шмелев А. Г. Семантическая структура межличностной оценки у лиц с нормальным и повышенным артериальным давлением // Психологический журнал. – 1983. – Т. 4. – № 2.

Грановская Р. М, Элементы практической психологии. Л.: Изд-во ЛГУ, 1988.

Кон И. С. Психология ранней юности. – М., 1989. – 255 с.

Курс практической психологии: Для высшего управленческого персонала: Учеб. пособие / Центр нравственного воспитания "Фонд" / Р. Р. Кашапов (авт.-сост.). — Ижевск: Изд-во Удмуртского ун-та, 1995. — 699 с.

Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.: Наука, 1984.

Мигович І. І. Соціальна робота (вступ до спеціальності) / Ужгородський держ. ун-т. — Ужгород, 1997. — 191 с.

Немов Р. С. Психология: В 3 кн.— М.: Просвещение, Владос, 1995. — 512 с.

Нуллер Ю. Л. Депрессия и деперсонализация. – Л., 1981. – 427 с.

Пантелеев