Відомий американський вчений, професор факультету засобів масової інформації Г. Шиллер у своїх працях характеризує маніпуляцію як скритий примус, програмування думок, намірів, почуттів, відносин, установок у поведінці.

Інший американський дослідник Є. Шостром [38] робить висновок, що маніпуляцією можна назвати управління і контроль, використання іншого, використання у якості речей, об’єктів.

У 1903 р. В.М. Бехтеров видав книгу „Внушение и его роль в общественной жизни”. Він описав явище масового внушіння під впливом „психічного зараження”. У Бехтерова внушіння прямо пов’язане із маніпуляцією свідомості, оскільки являє собою вторгнення у свідомість сторонньої ідеї без прямої і безпосередньої участі у цьому акті „Я” суб’єкта.

У 80-ті роки ХХ ст. багато (не західних) робіт на дану тему носили характер критики буржуазної пропаганди.

Це робота Вайткуне Л. “Психологические средства буржуазной пропаганды” [5], польського дослідника Войтасик Л. «Психология политической пропаганды” [7] і вітчизняного дослідника Власова А.І. “Политическая манипуляция” [6].

Необхідно згадати також про дослідників мас, які приділяли велику увагу проблемі управління ними. Г. Лебон у своїй праці „Психологія народів і мас” [17] виділяє цілу главу під назвою: „Вожаки натовпу і способи переконання”, де відмічає, що ці способи ґрунтуються на „головній характерній рисі нашої епохи”, якою, за його думкою є „без свідома діяльність мас”.

З. Фрейд [30] описуючи масову психологію також каже про те, що натовп піддається впливу і гіпнозу, тобто його теорія маніпулювання масами будується частково на чисто психологічних особливостях масової свідомості.

Є. Кеннетті у своїй фундаментальній праці „Маса і влада” [15], а також у відомому широкому колу читачів романі „Осліплення” стверджує, що маси легко засліплює будь-яка принесена зі сторони, чужа ідея: „Вони діють, але не знають, що творять; у них є звички, але вони не знають, що такі вони люди, люди маси.”. Є.Канетті приводить сентенцію стародавнього китайського мислителя Монга. Тому масова свідомість легко їх породила; вони все життя рухаються і не знають шляху; піддаються маніпуляції.

Відомий французький дослідник С. Московичи [19] відмічає, що вожді мас використовують зваблення, гіпноз, пропаганду і вплив у процесі маніпулювання масами. І при цьому, вслід за Леоном, він відмічає схильність мас до підлеглості і підверження маніпуляційному впливу.

Г. Блумер пише про пропаганду як про насадження певного переконання в масах, яке може покласти край розумному мисленню. У цьому смислі, за думкою Блумера, її слід відрізняти від реклами (так як реклама намагається оказувати індивідуальний вплив).[3]

У книзі Е. Шосторма „Людина – маніпулятор” дана характеристика основних рис особи маніпулятора і у образній формі описано відношення таких людей до оточуючих. Шосторм розділяє їх на декілька типів і вказує яким чином кожен із них впливає, маніпулює іншими людьми.[38]

Із сучасних праць особливу увагу слід звернути на концептуальний труд російського психолога – політолога Доценко Е.Л. Його монографія називається „Психологія маніпуляції”[11] і містить велику дослідницьку і аналітичну роботу.

Дуже цікавими є книги кандидата політичних наук А. Цуладзе, вони є актуальними, наповнені прикладами із російської та української дійсності.[34]

Для всебічного осмислення специфіки психології мас, підверженості мас маніпуляціям великий інтерес мають і вітчизняні роботи останнього десятиріччя, присвячені таким проявам масової свідомості, як громадська думка, масові настрої, дії мас. У цих роботах заслуговують уваги положення про ірраціональні моменти в проявах масової свідомості, здатність функціонувати на рівні підсвідомості, що створює можливість направленого зовнішнього впливу, маніпулювання масовою свідомістю і знаходить підтвердження у дійсності.

Резюме до глави 1

Проблема маніпулювання особистістю, людиною, її свідомістю і поводженням неодноразово ставилася в 20 столітті вітчизняними і закордонними дослідниками.

Вона розглядалася в рамках робіт, присвячених філософським, соціологічним і психологічним аспектами політики і права, розвитку суспільства, індивідуальної і суспільної психології.

Маніпулювання масовою свідомістю і суспільною думкою як наукова і

практична проблема розглядалася також у рамках теорій журналістики і засобів масових комунікацій, політичної і комерційної реклами і пропаганди,

соціального керування і маркетингу.

Не дивлячись на обсяг літератури, проблема ще знаходиться у початковій стадії вивчення і це має свій позитивний зміст – існує широке поле діяльності для подальших досліджень.

2. Політична маніпуляція, її суть та форми

Поняття політичного – відносно нова категорія політичної теорії, що з’явилася у роботі Карла Шміта «Поняття політичного» (The Concept of the Political). Це поняття мало ідентифікувати “вирішальну властивість або фактор, які, якщо існують у загальному, перетворюють кожну річ з “простої речі” у “річ політичну”. Тут може бути тільки одна властивість або фактор (у вигляді відношення, дії або ін.), наявність чи відсутність якого визначає, чи має політичну природу окремі відношення, дія, чи конфлікт”.

Агнес Хеллер виділяє два теоретичні напрями, якими можна обґрунтувати філософське поняття політичного. Згідно з першим, політичне визначається як певна “річ” (властивість, фактор), яку поділяють або не поділяють інші “речі”. Згідно з другим – це певна сфера діяльності чи система, що робить політичну природу притаманною для будь-кого, хто вступає у неї, незалежно від часу вступу і тривалості перебування. Те, що покидає дану сферу, перестає бути політичним [33].

На наш погляд, поняття топос адекватно відображає тенденції політичного на сучасному етапі. Воно дозволяє в межах одного поняття говорити про конкретні прояви політичної природи, політичний простір, досвід реалізації політики, дискретність політичних явищ, стан політичного життя чи про можливість здійснення політичного акту. Вжите у певному контексті поняття “топос політичного” набуватиме адекватного йому значення, але