Ідеологія – найвишуканіший і найскладніший інструмент маніпуляції, втручання в свідомість. Політика скерована на продукування політичних цінностей, ідеологія – засіб їх тлумачення та сприйняття. Розгортання маніпуляції можливе за умови, що філософські парадигми ідеологічно забарвлюються. Тоді ідеологія стає єдиним індикатором політичного виміру. Ідеологія зафарбовує політичний спектр чорно-білими тонами, уникаючи сірих напівтонів у різнобарвній палітрі політичних відносин. Іншими словами, таврує політичне життя поняттями “добре” – “погано”, позбавляючи індивіда можливості раціональних пошуків власної ідентичності.

Абсолютизацію ідеології можемо прослідкувати у нацистській Німеччині, де політику тотально було їй підпорядковано. Так званий “нацистський міф” цілком і повністю домінував у суспільному, політичному та економічному житті Німеччини 1933–1945 рр. Власне міф обмежив політику рамками ідеології, яка в свою чергу розгорнулась до рівня універсального політичного інструменту. Всеохопність ідеології концентрована у відомому гаслі: “Все для держави. Ніщо проти держави. Ніщо поза державою” – у якому закладена суть світогляду “справжнього німецького громадянина”. Нацистська ідеологія пропонувала єдину ідентифікацію – райх, знищуючи усі інші можливі прояви вільнодумства, або зводячи індивідуальну ідентифікацію до служіння вітчизні. Сім’я, мистецтво, промисловість були підпорядковані потребам високої ідеї – домінування арійської раси в світі. Такі параметри притаманні будь-якому тоталітарному суспільству проте саме в нацистській Німеччині було синтезовано ідеологічні конструкти з потребою “малої” людини, перетворюючи її у всесильну “надлюдину”. Масову свідомість було підпорядковано ідеології, а отже відкидалась можливість альтернативної нацистському світогляду ідентичності. Так ідентичність стала об’єктом і водночас суб’єктом маніпуляції.

Проблематика маніпуляції не вичерпує себе у політичному бутті. Однак, саме тут проявляє себе якнайповніше. Політичний режим зумовлює темп економічних відносин та характер економічних зв’язків. З іншого боку, економічні процеси детермінують політику через стан економічного розвитку. Тут маніпуляція посідає чільне місце. Оскільки її природа близька до природи політичного, якщо не ідентична з нею, маніпуляція твориться і легітимізується у вигляді відкритих чи прихованих механізмів саме у царині політики. Ці механізми застосовуються та модифікуються у економічній сфері. Маніпуляційні тенденції в економіці обмежені наявними ресурсами та об’єктивними математичними законами. Вільний ринок зумовлює тяжіння учасників економічних відносин (читай: конкурентів) до надприбутків через обмеженість наявних ресурсів. Монопольний контроль над ресурсами є причиною таких надприбутків. Власники значних капіталів здатні втручатися у розвиток культури проте без можливості тотального контролю над нею.

Культура підпорядкована економічним інтересам лише в контексті свого масового прояву. Проте стабільна наявність маргіналів в культурному середовищі нівелює тотальне розгортання економічних інтересів в даному середовищі.

Лише феномен маргінальної культури здатен обмежити поширення вірусу маніпуляції в топосі політичного. Маргінальна культура, як опір масовій світоглядній невибагливості, здатна на рівні індивіда протистояти політичній маніпуляції з огляду на її масову орієнтацію. Поєднання маргінальної культури з ідеологічними конструктами, які адекватні викликам середовища є каркасом синтезу політичної культури нового типу. Таким чином політична еліта вигодована на новій політичній культурі уживатиме менш руйнівний для ідентичності інструментарій реалізації політичної влади.

Сучасне демократичне співтовариство може претендувати на деідеологізацію, що в нашому контексті означатиме обмеження політичної маніпуляції, але сучасні демократичні цінності – це лише новий тип ідеології. Це передбачає нові механізми, маніпуляції, але аж ніяк не спосіб її обмеження.

І все таки політичне маніпулювання є великою небезпекою для масової свідомості.

Основою будь-якого маніпулювання масовою свідомістю є соціальний міф – твердження чи ідей, які сприймаються переважно на віру, без будь-якого критичного осмислення. В кожному суспільстві наявні міфи, які активно підтримуються і правлячими колами, зокрема, за допомогою ЗМІ. Так, у комуністичній системі існували такі міфи:

про приватну власність як джерело зла;

про обов’язковий крах капіталізму і перемогу комунізму;

про провідну роль робітничого класу і комуністичної партії;

про марксизм як єдино вірне вчення.

З крахом комуністичної системи почали формуватися нові соціальні міфи:

про капіталізм як “світле майбутнє”;

про обов’язкові жертви в перехідний період;

про правлячі кола і номенклатуру як уособлення демократів та

реформаторів.

Навіть США, які так пишаються тим, що буцімто в їх суспільстві немає ідеології мають і підтримують свої соціальні міфи, визначені Г.Шиллером [37, 25-40]:

про індивідуальну свободу і особистий вибір громадян;

про нейтралітет основних політичних інститутів: Конгресу, судів, ЗМІ зокрема тощо;

про незмінно егоїстичну природу людини, її егоїзм і схильність до споживацтва;

про відсутність в суспільстві соціальних конфліктів, експлуатації і гноблення;

про плюралізм ЗМІ, які насправді контролююються великими рекламодавцями і урядом.

Для укорінення соціальних міфів технологія маніпулювання передбачає використання багатющого арсеналу конкретних методів впливу на свідомість людей. До них відноситься пряме підтасування фактів, замовчування небажаної інформації, поширення брехні і наклепу, а також більш тонкі, рафіновані засоби: напівправда (коли з метою забезпечити довіру аудиторії об’єктивно і докладно висвітлюються конкретні, малозначущі факти і одночасно замовчуються більш важливі або ж подається загально хибна інтерпретація подій), навішування ярликів (для компрометації і відторгнення слухачами осіб чи ідей їм без доказів навішується ярлик фашиста, імперіаліста чи “червоного”).

Ще один приклад симуляції масової