Метод фрагментації полягає в поданні інформації єдиним потоком, так, що яку-небудь тенденцію вловити досить складно, а для масового споживача практично неможливо. Максимальним вираженням методу фрагментації слугує прийом “білий шум” – зниження сприйняття фактів поданням такої кількості новин, коли стає неможливим зробити їх сортування. “Шум” може створюватися великою кількістю різноречивих коментарів, протиречивих суджень, які не спираються на точні й перевірені факти. “Шум” може створюватись і через оснащення фактів складними теоретичними викладками, “заумними” коментарями.

Один з аспектів сучасної культури (в т.ч. інформаційної) полягає “у твердженні, що всі проблеми [економічні, політичні, моральні] надзвичайно складні і середній людині їх просто не зрозуміти…проблеми…подаються як дещо надзвичайно серйозне і складне лише для того, аби переконати людей, що в них може розібратися лише “спеціаліст”…це відбиває в людей бажання намагатися вникнути в суть проблеми без сторонньої допомоги, розібратися в ній і допомогти розібратися іншим. Людина просто відучається мислити самостійно” [31]. В результаті в людини з одного боку формується цинічне ставлення до писаного чи ефірного слова, а з другого – наївна довіра до всього, що висловлено з достатнім апломбом. Цим досить часто користуються маніпулятори від політики, подаючи у повідомленнях “думку незалежних компетентних експертів”.

Метод створення фактів полягає у поєднанні дійсних фактів правдоподібних фактів, що відбулися, дійсних неправдоподібних фактів, що відбулися і вигаданих правдоподібних фактів. Як тільки сумніви аудиторії з приводу фактів другої категорії буде розвіяно, вона без сумнівів повірить фактам третьої категорії.

Метод історичних аналогій ефективний по-перше, інтелектуальністю (пропагандист лестить ерудованості аудиторії: “ви ж пам’ятаєте…”), а також і тим, що в історії можна віднайти майже будь-який необхідний приклад. Даний метод також немалим чином допомагає в конструюванні метафор, які програмують об’єкт впливу.

Метод “закидання багном” полягає в підборі таких епітетів і такої термінології, що дають предмету розмови суворо негативну етичну оцінку. Цей метод причисляють до найбільш грубих, але тим частіше він використовується в політичній боротьбі.

Метод семантичного маніпулювання. Суть його в прискіпливому відборі слів, які викликають або позитивні або негативні асоціації і таким чином впливають на сприйняття інформації (“наша” людина – розвідник, “їхня” – шпигун; ми – визволителі, вони – окупанти; ми – борці за незалежність, вони – бойовики; в нас – війська, в них – незаконні збройні бандформування.).

Використання дезінформації - сила даного прийому – в тому, що дезінформація використовується, як правило. В момент прийняття якогось важливого рішення і коли випливе правда – мета дезінформації буде вже досягнута. Спростування дезінформації на психологічну установку, що склалася, вже не впливає.

Для кожного інформаційного жанру поряд із загальними прийомами маніпулювання існують і спеціальні засоби. Так, для формування у глядачів відразливого ставлення до небажаних політиків (в Росії, наприклад, це здебільшого комуністи) ТБ використовує непривабливі ракурси їх показу або відповідним чином монтує відзняті кадри.

Найбільш якісні пропагандистські повідомлення апелюють до несвідомого, вони спрямовані на маніпуляцію страхами й бажаннями. Водночас, повідомлення апелює до підсвідомості приховано, подаючи свідомості безпечну нейтральну інформацію, створюючи, за висловом Бодрійяра. “алібі для свідомості”. На пропагандиста працює також природній механізм психологічного захисту людини, який запобігає інформаційному перевантаженню, блокуючи неприємне, чуже, незрозуміле. Проте, в обхід заблокованої свідомості, повідомлення потрапляють до підсвідомого і продовжують визначати поведінку. В умовах інформаційного перевантаження – а це на сьогодні норма – захисний механізм спрацьовує навіть щодо важливих повідомлень, які за інших умов були б сприйняті критично: коли діє захисний механізм, аналітичний апарат відключається [12]. Вправно складене повідомлення сприйняте у стані “напіввідключення”, потрапляє безпосередньо до підсвідомого і в ідеальному для пропагандиста варіанті стає керівництвом до дії. При цьому люди переконані, що думки й дії – їхні власні.

Пропагандисти досягають такого ефекту, використовуючи, наприклад, культурні табу. Табуйована інформація блокується захисним механізмом від свідомого сприйняття, але фіксується на тілесному рівні. В нашому суспільстві табу пов’язані, насамперед, із сексуальною сферою. Тому такою ефективною є сексуальна символіка в пропагандистських повідомленнях.

Захисний механізм блокує свідомість від сприйняття сексуального символу, але підсвідомо ми все ж сприймаємо його Підсвідоме враження від повідомлення асоціюється з пропангованим продуктом або ідеєю і, коли об’єкт пропаганди стає одним з варіантів вибору, людина обере його, при цьому вибір буде сприйнято як власний.

Емоційно забарвлена, репресована інформація залишається в пам’яті надовго, можливо, на все життя.

Найбільш інтенсивна емоційна реакція пов’язана з сексом і смертю. “Загиблі за ідею” завжди додають ваги тій чи іншій ідеології. Можна відзначити, що акції українських націоналістів до річниць смерті Ольжича чи Теліги або битви під Крутами сприяють підтримці іміджу партії. Цікаво, що й ідеологічний антипод ОУН – Комуністична партія – теж спирається на “батьків і дідів”, що помирали з проханням вважати їх комуністами. Зобов’язання перед померлими використовується пропагандистами для мобілізації людей на потрібні дії.

Звичайно ж ефект використання мотиву смерті залежить лише від вправності пропагандиста. Набагато краще використовується даний мотив в газеті “Факти”, у поєднанні, зокрема і з першим – сексуальним. Практично кожен примірник “Фактів” містить “репортаж” про черговий кривавий злочин, жертвами якого є “прості люди” – тобто близькі до рядового читача;