законів, традицій, писаних і неписаних правил, і те, чому людина готова була б віддати свою енергію і час, з точки зору цих правил може бути просто неприпустимим. По-друге, сама людина може відмовитися від своїх планів через відсутність впевненості у тому, що для їх досягнення у неї виявиться достатньо здібностей, енергії, наполегливості, здоров’я і т.п. Нарешті, по-третє, одне з основних протиріч людського життя полягає в тому, що маючи, як правило, велику кількість різноманітних захоплень і інтересів, людина як суб’єкт діяльності залишається в однині, тому присвячення себе якійсь справі часто автоматично виключає можливість зайняття іншими. Внаслідок цього в структурі мотиваційної сфери може одночасно існувати декілька мотивів, що в принципі не заперечують один одного, але водночас суб’єкт опиняється перед необхідністю вибору одного мотиву для активного досягнення і переводу інших в ранг потенційних.
Які б причини – об’єктивні або суб’єктивні – ні робили б неможливим досягнення потенційних мотивів, з плином часу вони можуть зникнути або змінитися, відкриваючи перед особистістю нові перспективи і примушуючи вирішувати питання: чи не слід спрямувати діяльність на досягнення мотивів, які стали можливими внаслідок змін, що відбулися. Таким чином, потенційною мотивацією визначаються ніби резервні варіанти життя – те, чи буде воно змінюватися (і як) у випадку появи у людини нових можливостей (наприклад, змінити роботу, місце проживання, коло спілкування і т.п.). У усталених умовах життя така мотивація грає важливу роль в розвитку мрій, може впливти на художні смаки або творчість.
Мотивація людини не вичерпується пристрасним відношенням до кола явищ, які безпосередньо стосуються її життя. На основі співчуття іншим людям, розуміння складного комплексу причин, від яких залежить їхнє життя, мотиваційного значення набувають узагальнені соціальні цінності, система переконань і моральних норм, завдяки яким особистість можуть глибоко хвилювати події, які відбуваються, скажімо, на іншому боці планети і які прямого відношення до її життя не мають. Область спорту являє тільки найбільш яскраві приклади співчуття людини діяльності інших людей як характерного виду її активності. Настільки ж пристрасно людина може “хворіти”, цікавлячись політичними подіями, розвитком техніки, боротьбою з міжнародним тероризмом – всім тим, про що щоденно повідомляють засоби масової інформації Владимирова Е. К. Исследование ценностной ориентации личности // Вопросы психологии. – 2001. - № 4. – С. 66. .
Таким чином, можна констатувати, що мотив – це предмет (матеріальний або ідеальний), що збуджує і породжує вибір спрямованості дій заради його досягнення. Мотиваційну ж сферу можна визначити як сукупність усвідомлених причин, які лежать в основі вибору дій і загальної спрямованості діяльності особистості.
1.2. Організація мотиваційної сфери особистості
В мотиваційній сфері поряд з порівняно автономними механізмами, які спеціалізовані по відношенню до окремих потреб і забезпечують вказування за допомогою відповідних емоцій на предмети, що безпосередньо їм відповідають існують універсальні, як це підкреслював У. Макдауголл, мотиваційні механізми, здатні проявлятися в будь-якій діяльності незалежно від її спрямованості на конкретні потреби Макдауголл У. Различение эмоции и чувства // Психология эмоций. – М., 1984. – С. 107. .
Типовий приклад такої універсальної мотиваційної системи являють собою механізми, що забезпечують виникнення емоцій успіх-неуспіху. Надія або тривога з приводу мети, яку слід досягти, лише за інтенсивністю залежить від її мотиваційного значення, тоді як якістю – від перебігу діяльності і досвіду суб’єкта в даній ситуації: “Надією ми називаємо складне почуття, що виникає в нас під дією будь-якого сильного бажання і при передбаченні успіху; ...в міру зменшення сприятливості обставин, почуття, яке міститься в нашому бажанні, змінюється непомітними градаціями від надії до тривоги і далі – до відчаю” Макдауголл У. Различение эмоции и чувства // Психология эмоций. – М., 1984. – С. 111. . Можна сказати, що механізм емоцій успіху-неуспіху є релевантним не потребам, а діяльності як такій і суб’єкту, що її організує.
Мотиваційна система, яка відповідає за емоційне ставлення людини до навколишнього світу, не лише забезпечує формування і збереження емоціонального відношення до інших людей, але й містить цілий реєстр потенційних реакцій на їх стан і поведінку.
Такий тип організації мотиваційних систем, що регулює специфічні форми поведінки, не є несподіваним і принципово новим, так як має аналоги в механізмах регуляції поведінки тварин. Тип організації інстинкту, що розгалужується, на основі якого, наприклад, здійснюється насиджування яєць птахами, відрізняється саме одночасною готовністю відповідати специфічними реакціями на різні стимули; ці реакції виконуються в довільному порядку в залежності від послідовності ключових подразників. З боку механізмів мотивації такий інстинкт, як і мотиваційні системи людини, являє собою сукупність одночасно актуалізованих установок.
По відношенню до діяльності, яку суб’єкт регулює довільно можуть бути виділені три види сукупного прояву мотиваційного процесу Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека. – М., 1990. – С. 105. .
В першому з них процес розвивається виключно або переважно під впливом пізнавальної активності суб’єкта, зв’язків і залежностей, що виділяються нею, тобто процес керується суб’єктом. Погодження між суб’єктом і емоціями, що виникають, не обов’язково повинно бути абсолютним, між ними можуть бути розходження і компроміси. Так, людина, поступаючись емоції, може з повною внутрішньою згодою відкласти в сторону набридлу роботу, хоча раніше вона мала намір довести її до кінця. Такого роду розходження між інстанцією суб’єкта і нею не керованими, але тим не менш санкціонованими емоціями не означають конфронтації між ними і не викликають роздвоєння прагнень. Спосіб розв’язання