Другий вид прояву мотиваційного процесу відрізняється відносною автономністю від намірів суб’єкта і здатністю формувати альтернативні збудження. Зазвичай це спостерігається при дії сильних провідних збуджень або в несподіваних, непередбачуваних суб’єктом ситуаціях, при відчутті ним ускладнень в пошуках адекватного виходу. Специфічні мотиваційні системи в таких випадках ніби перехоплюють ініціативу і намагаються нав’язати суб’єкту те чи інше розв’язання ситуації, котре, на протилежність попередньому, може бути назване емоційним Там само. – С. 106..

Здатність специфічних механізмів мотивації нав’язувати людині певні вчинки пов’язана з включеністю у ланцюги похідних емоцій збуджуючих переживань. Такі емоції, як страх, гнів, заздрість, ревнощі, захоплення, вдячність, повага, симпатія не являють собою суто оціночних станів, з них випливають певні, часом дуже сильні бажання. А оскільки бажання є “не що інше, як саме прагнення діяти” Спиноза Б. Этика // Избранные произведения. – М., 1957. – Т. 1. – С. 570. , похідні емоції, що виникають примушують людину в ситуації вдавалися до певних дій.

Кожний приклад, коли людина відчуває деяке бажання, в той же час розуміючи, що реалізувати його в даній ситуації не слід або “просто не можна”, коли перед нею виникає дилема, вчиняти так як “хочеться”, чи так, як “треба”, можна розглядати як доказ здатності похідних емоцій до прояву, незалежному від планів і намірів суб’єкта, можливості паралельного розвитку санкціонованої і несанкціонованої ситуаційної мотивації. Часто роздвоєний розвиток ситуативних збуджень виражає протиріччя між дальньою мотивацією, яка підтримується і розвивається суб’єктом, і безпосередніми емоційними реакціями на ситуацію.

Утримуючись від ініційованого емоцією вчинку, людина тим не менше може виявитися нездатною встояти перед натиском мрій і міркувань, що відволікають її від виконуваної діяльності і знижують її продуктивність.

Проблема різноманітних наслідків і ефектів даного, відволікаючого впливу похідних емоцій трактується у психології як стан стресу Вилюнас В., Овчининкова О. К теоретической постановке проблемы стресса // Контроль состояния человека-оператора. Материалы VI семинара. – М.; Тюмень, 1972. – С. 127-128. .

Третій вид прояву мотиваційного процесу відрізняється крайнім ступенем його незалежності від довільної регуляції діяльності, домінуванням над нею. В даному разі мова йде про розвиток афектів, здатність яких нав’язувати людині певні дії іноді використовується як істотна ознака їхнього визначення: “Афект – це емоційний процес, що протікає стрімко і швидко, який може дати не підконтрольну свідомому вольовому контролю розрядку в дії”; “дія у стані афекту, тобто афективна дія, ніби виривається у людини, і не цілком регулюється нею” Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – М., 1946. – С. 495. .

Афект часто вступає в протиріччя з усією мотиваційною сферою особистості і її звичайною цілеспрямованою діяльністю, не дарма здатність афекту нав’язувати розв’язання ситуації отримала визнання в карному законодавстві, яке передбачує меншу відповідальність за соціально небезпечні дії, скоєні в стані афекту Кудрявцев И. А. Судебная психолого-психиатрическая экспертиза. – М., 1988. – С. 301. . Однак в організації мотиваційної сфери виявлення афекту є, можна сказати, передбаченим, так як з біологічної точки зору він являє собою універсальну закріплену в еволюції “аварійну” реакцію на екстремальну ситуацію, яка не отримала розв’язання, а з боку мотиваційної регуляції означає повернення до інстинктивної поведінки у випадку, коли механізми онтогенетично розвинутої мотивації не здатні забезпечити більш досконалий її розв’язок Вилюнас В. К. Психологические механизмы биологической мотивации. – М., 1986. – С. 108.. Саме цим пояснюється визнання афекту, що свідчить про відсторонення інстанції суб’єкта від регуляції активності – гальмування інших психічних процесів, так зване звуження свідомості, гранична концентрація уваги на предметі афекту та ін. Особливо яскраво вони виявляються у випадку паталогічного афекту Калашник Я. М. Патологический аффект // Проблемы судебной психиатрии. – М., 1941. – С. 166. .

Звичайно, усе розмаїття організації мотиваційної сфери не можна зводити до виділених видів проявів мотиваційних процесів. Однак ці три види презентують ключові моменти тієї повної динаміки, а часом і драматизму змагальності, в умовах якої вищі інстанції регуляції прагнуть впоратися з механізмами ситуативного розвитку мотивації і цілеспрямовано їх використовувати. Феноменологія невротичних симптомів Кемпинский А. Психопатология неврозов. – М., 1975. – С. 93. , сили “Я” Бассин Ф. В. О «силе Я» и «психологической защите» // Вопросы философии. – 1969. – № 2. – С. 29. значною мірою визначаються підсумками і успішністю цих прагнень.

II. Основні механізми формування мотиваційної сфери

2.1. Механізми мотиваційної фіксації

Зміст і стан проблеми фіксації мотиваційних відносин можна передати наступними словами К. Д. Ушинського: “Признаючи, що в прагненні є необхідним пригадування один або декілька разів знаного нами почуття, ми повинні визнати, що відчування, як і уявлення, що вийшли з нашої свідомості, залишають в нас сліди, котрі потім відроджуються при згадуванні. Збереження в нас, несвідомо для нас самих цих слідів почуттів, як і слідів уявлень, є однаково таємничим і однаково не підлягає сумніву” Ушинский К. Д. Собрание сочинений. – М., 1950. – Т. 9. – С. 403. .

Дійсно, сам по собі факт онтогенетичного розвитку мотивації, набуття і збереження предметами мотиваційного значення, котрого вони раніше не мали, свідчать про закономірність фіксації в деякій формі цього значення в досвіді індивіда, і в цьому сенсі здатність мотиваційної події залишати сліди не підлягає сумніву. Що