Як за формальними ознаками, так і за суттю фіксація в досвіді слідів мотиваційних впливів тісно пов’язана з процесами пам’яті і навчання. Багаті традиції експериментального вивчення цих процесів використовувалися, зокрема, для виявлення ролі, котру в них відіграють емоціонально-мотиваційні фактори. Згідно з однією з оглядових робіт “...емоційні фактори помітно впливають на пам’ять. Цей вплив проявляється не лише в обсязі відтворення заученого матеріалу, але позначається також і в його впізнанні і переучуванні, так само як і у відтворенні і впізнанні свого власного досвіду, часу реакції при асоціаціях і відтворенні, послідовності матеріалу при відтворенні, асоціативних реакціях, він проявляється в помилках відтворення, обмовках і т.п.” Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций. – М., 1979. – С. 121.

Для посилення цього висновку можна додати, що в експериментальному вивченні пам’яті, особливо у випадку використання здатності людини до довільного запам’ятовування, можливий певний розрив між мотивацією цього процесу (навіщо запам’ятовується, наприклад, склади без певної системи) і його змістом (що саме запам’ятовується), який послаблює вплив на нього емоційно-мотиваційних факторів. В природному житті такий вплив виражений значно більше, так як в ньому з очевидних причин запам’ятовуватися (заучуватися) повинне передусім те, що має відношення до потреб і процесу їх задоволення (і в силу цього викликає емоції). Про це свідчать, зокрема, описані З. Фрейдом факти мотивованого забування, а також дослідження мимовільної пам’яті, в проявах якої мотиваційні фактори, визначаючи будову і характер активності, грають не лише важливу, а й головну роль Зейнгарник Б. В. Воспроизведение незавершённых и завершённых действий // Хрестоматия по общей психологии. – М., 1979. – С. 108. .

Однак такого роду дослідження, показуючи безперечний і різноманітний вплив емоцій на запам’ятовування, збереження і відтворення зв’язаного з ними пізнавального змісту, являють собою досить невизначені дані про фіксації в досвіді індивіда самих емоцій, про те, чи актуалізується разом з відтворенням пізнавального матеріалу його мотиваційне значення. Це пояснюється перш за все відмінностями у можливості об’єктивного контролю в експериментах обох складових досліду: якщо збереження пізнавального матеріалу легко встановлюється на основі відтворення, то для висновків про збереження емоцій зазвичай доводиться використовувати значно менш надійні суб’єктивні звіти. Об’єктивні показники (мімічні, фізіологічні) дозволяють контролювати, як відомо, лише грубі, відносно виражені і тривалі емоційні стани.

Для прикладу можна розглянути конкретне ствердження піддослідного: “С. сильно перелякав мене хибним повідомленням про смерть мого сина, і з тих пір я уникаю його, хоча він хороша людина” Блонский П. П. Избранные педагогические и психологические сочинения. – М., 1979. – Т. 2. – С. 157. . Які експериментальні процедури в даному випадку могли б допомогти відновити з точністю увесь комплекс пережитих піддослідним емоцій – переляк і відчай, потім радісне полегшення, і, нарешті, обурення джерелом такої страшної помилкової інформації – і тим більше визначити внесок кожної з них у формування підсумкової мотивації – не бачити людину, котру піддослідний, однак, вважає хорошою? Але це ще не всі ускладнення.

Очевидно, що запах квітки приємний не тому, що ми пам’ятаємо задоволення, яке цей запах колись допоміг відчути. Звичайно, людина, побачивши квітку здалеку, може передбачити задоволення, налаштуватися на нього, тобто деякий вплив минулого досвіду тут можливий, однак своїм головним складом емоційне сприйняття запаху відбувається кожного разу ніби знову, відносно незалежно. Але згідно когнітивістським уявленням подібним чином емоція виникає і в розглядуваному прикладі. За цими уявленнями має місце наступна послідовність подій: при побаченні людини піддослідному спочатку чисто пізнавально згадується історія з хибним повідомленням про смерть, а емоція виникає вторинно як реакція на цю згадку, на факт і джерело дезінформації.

Але в такому разі тут взагалі відсутнє “запам’ятовування” емоцій: пам’ять відтворює когнітивні факти, які, як і квітка викликають емоції відносно незалежно. Так це чи навпаки – спочатку виникають емоції а потім викликані ними згадки – визначити в кожному конкретному випадку складно, а в реальному струмені свідомості, на тлі багатьох образів, що чергуються, скоріш за все, і неможливо.

Взагалі, можна сказати, що найбільш запам’ятовується і, отже, найбільш значима для механізму мотиваційної фіксації подія, що має сильне емоційне забарвлення. Згідно з П. П. Блонським “можна вважати цілком обґрунтованим наступний висновок: довше за все запам’ятовується емоційно збуджувальна подія” Блонский П. П. Избранные педагогические и психологические сочинения. – М., 1979. – Т. 2. – С. 149. .

Однак існують дані, які не дозволяють абсолютизувати це положення. У дорослої людини інтенсивність емоцій не завжди є показником їх важливості, серйозності, що відображено, наприклад, у прислів’ї “Милі сваряться – лише тішаться”. Згідно з Д. В. Каширським емоції незалежно від їх сили, можуть в різній пропорції поєднувати ознаки “серйозних” і “ігрових” переживань Каширский Д. В. Мотивационно-потребностная сфера подростков с психологическими проблемами // Вопросы психологии. – 2002. – № 6. – С. 73. . “Свари милих” належать до таких “напівсерйозних” емоцій, так як і переживання на сцені актора або юнацькі захоплення.

Ускладнення, аналогічні відзначеним, виникають і при спробі розглянути мотиваційну фіксацію по даним досліджень в області навчання Лишин О. В., Чернышева О. А., Ящук С. Л. Подросток в