Формування особистості “я” у підлітковому віці

План

Вступ

У житті конкретної людини як індивіда, як окремого представника людської спільності його особистість, тобто особлива системна якість, що характеризує включенність у суспільні відносини, і його психіка, тобто властивість його мозку, що полягає в активному відображенні об'єктивного світу, представлені в нерозривній єдності. Індивід має психіку, тобто невідчужувану від його мозку властивість будувати картину світу і на її основі регулювати свою діяльність. У той же час індивід виступає як особистість, будучи суб'єктом міжособистісних, суспільних по своїй природі відносин.

Одне не може бути відірване від іншого — не можна уявити собі нормальну, включену в соціальні зв'язки людину, тобто особистість, що була б позбавлена психічного світу, свідомості, як не можна представити нормальної людини, що володіє свідомістю, яка не виступала би суб'єктом міжособистісних відносин, тобто не була б особистістю.

В даний час складаються визначені теоретичні уявлення, гіпотези і концепції, які намагаються дати психологічне обґрунтування процесу розвитку особистості, не відриваючи його від процесу розвитку психіки, але і не розчиняючи його в загальному потоці психічного розвитку дитини.

Відповідно до концепції персоналізації індивід характеризується потребою бути особистістю, тобто виявитися і залишатися в максимальному ступені представленим значимими для нього якостями в життєдіяльності інших людей, здійснювати своєю діяльністю перетворення їхньої значеннєвої сфери, і здатністю бути особистістю, тобто сукупністю індивідуальних особливостей і засобів, що дозволяють вчиняти дії, які забезпечують задоволення потреби бути індивідуальністю.

Можливість реалізації зазначеної потреби створює група вищого рівня розвитку — колектив.

Мета даної роботи – показати як формується “я” особистості у підлітковому віці.

Робота має таку структуру: вступ, чотири основні розділи, висновки та список використаної літератури.

1. Специфіка розвитку особистості в підлітковому віці

Етапи розвитку особистості у відносно стабільній спільності називаються фазами розвитку особистості. Можуть бути виділені три фази розвитку особистості: адаптація, індивідуалізація й інтеграція.

Перша фаза становлення особистості передбачає активне засвоєння діючих у спільності норм і оволодіння відповідними формами і засобами діяльності. Приносячи з собою в нову групу усе, що складає його індивідуальність, суб'єкт не може здійснити потребу виявити себе як особистість раніше, ніж освоїть діючі в групі норми (моральні, навчальні, виробничі і ін.) і опанує тими прийомами і засобами діяльності, якими володіють інші члени групи. У нього виникає об'єктивна необхідність «бути таким, як усі», максимально адаптуватися в спільності. Це досягається (одними більш, іншими менш успішно) за рахунок суб'єктивно пережитих втрат деяких своїх індивідуальних відмінностей при можливій ілюзії розчинення в «загальній масі». Тому що фактично індивід найчастіше продовжує себе в інших людях своїми діяннями, змінами мотиваційно-смислової сфери інших людей, що мають значення саме для них, а не для нього самого. Об'єктивно він уже на цьому етапі може при відомих обставинах виступити як особистість для інших, хоча належною мірою і не усвідомлюючи цей істотний для нього факт.

Отже, перша фаза – адаптація.

Друга фаза породжується протиріччям, що загострюється, між досягнутим результатом адаптації; що суб'єкт став таким, «як усі» у групі, й потребою індивіда, що не задовольняється на першому етапі, у максимальній персоналізації. На цій фазі наростає пошук засобів для позначення своєї індивідуальності, її фіксації. Так, наприклад, підліток, що потрапив у нову для нього компанію старших хлопців, спочатку прагне нічим не виділятися, старанно засвоює прийняті в ній норми спілкування, лексику, стиль одягу, загальноприйняті інтереси і смаки, справившись нарешті з труднощами адаптаційного періоду, починає смутно, а іноді і гостро усвідомлювати, що, дотримуючись цієї тактики, він як особистість втрачає себе, тому що інші в ньому не можуть її розглянути в силу її невиразності в їхньому житті і свідомості. У максимальному ступені реалізуючі в зв'язку з цим здатність бути ідеально представленим у своїх приятелях, підліток мобілізує усі свої внутрішні ресурси для дієвої трансляції своєї індивідуальності (приміром, начитаність, спортивні успіхи, досвідченість у відносинах між статями, сміливість, що граничить із бравадою, особливу манеру в танцях і т.д.), інтенсифікує пошук у цій референтній для нього групі осіб, що можуть забезпечити оптимальну його персоналізацію. Це друга фаза — індивідуалізація.

Третя фаза детермінується протиріччями між сформованим на попередній фазі прагненням суб'єкта бути ідеально представленим в інших своїми особливостями з однієї сторони, і потребою спільності прийняти, схвалити і культивувати лише ті демонстровані ним індивідуальні особливості, що їй імпонують, відповідають її цінностям, стандартам, сприяють успіху спільної діяльності і т.д. — з іншої.

Отже, третя фаза – інтеграція особистості в спільності. У рамках цієї фази в груповій діяльності в індивіда складаються новотвори особистості, яких у нього не було і, бути може, немає й в інших членів групи, але які відповідають необхідності і потребам групового розвитку і власної потреби індивіда здійснити значимий «внесок» у життя групи.

Кожна з перерахованих фаз виступає як момент становлення особистості в її найважливіших проявах і якостях — тут протікають мікроцикли її розвитку.

Специфічна особливість підліткового періоду, у порівнянні з попередніми, полягає в тому, що вступ у нього не означає входження в нову групу (якщо не виникла референтна група поза школою, що відбувається дуже часто), а являє собою подальший розвиток особистості в групі, що розвивається, але в умовах, що змінилися, і обставинах при наявності істотної перебудови організму в умовах, коли бурхливо протікає статеве дозрівання.

Самі групи стають іншими, якісно змінюються. Безліч нових задач