у різних значимих видах діяльності породжує безліч спільностей, з яких в одних випадках формуються просоціальні за своїм характером асоціації (як результат роботи в гуртках, турпоходах, спортивних секціях і т.д.), а в інших – виникають асоціації, що гальмують, а іноді і викривляють розвиток особистості («фанати» футболу, «рокери» і ін.).
Мікроцикли розвитку особистості підлітка протікають для того самого школяра паралельно в різних референтних групах, конкурентних для нього по своїй значимості. Успішна інтеграція в одній з них (наприклад, у шкільному драматичному кружку чи в спілкуванні з однокласницею в пору першої закоханості) може поєднуватися з дезинтеграцєю в двірській компанії, у якій він до цього не без труднощів пройшов фазу адаптації. Індивідуальні якості, ціновані в одній групі, відкидаються в іншій групі, де домінують інша діяльність і інші ціннісні орієнтації і стандарти, і це блокує можливості успішного інтегрування в ній. Протиріччя міжгрупової позиції підлітка не менш важливі, ніж протиріччя, що виникають усередині мікроциклу його розвитку.
Потреба «бути особистістю» у цьому віці здобуває виразну форму самоствердження, що пояснюється відносно затяжним характером індивідуалізації, оскільки особистісно значимі якості підлітка, що дозволяють йому вписуватися, наприклад, у коло дружньої компанії однолітків, найчастіше аж ніяк не відповідають вимогам учителів, батьків і взагалі дорослих, котрі прагнуть у цьому випадку відсувати його на стадію первинної адаптації.
Множинність, легка змінюваність і змістовні розходження референтних груп, гальмуючи проходження фази інтеграції, створюють разом з тим специфічні риси психології підлітка, беруть участь у формуванні психологічних новотворів. Стійку позитивну інтеграцію особистості забезпечує входження її в групу вищого рівня розвитку — або у випадку переходу її в нову спільність (наприклад, зі школи на виробництво), або в результаті об'єднання тієї ж самої групи школярів навколо їхньої діяльності, що захоплює, (важливо, щоб це була суспільно корисна діяльність), цінності якої відтепер визначають їхні міжособистісні відносини.
2. Процес формування особистості в підлітковому віці
Найважливіший психологічний процес підліткового віку — становлення самосвідомості і стійкого образа «я»,
Які ж рушійні сили цього процесу?
Біогенетична школа в психології виводила зростання самосвідомості й інтересу до власного «я» у підлітків безпосередньо з процесів статевого дозрівання. Статеве дозрівання, стрибок у зрості, наростання фізичної сили, зміна зовнішніх контурів тіла і т.п. дійсно активізують у підлітка інтерес до себе і свого тіла. Але дитина росла, мінялася, набирала силу і до перехідного віку, що однак не викликало в неї тяги до інтроспекції. Якщо це відбувається тепер, то насамперед тому, що фізичне дозрівання є одночасно соціальним символом, знаком дорослішання, змужніння, на який звертають увагу і за яким пильно стежать інші, дорослі й однолітки. Суперечливість положення підлітка, зміна структури його соціальних ролей і рівня – от що в першу чергу актуалізує питання: «Хто я?».
Постановка цього питання — закономірний результат усього попереднього розвитку психіки. Зростання самостійності означає не що інше, як перехід від системи зовнішнього керування до самоврядування. Але всяке керування вимагає інформації про об'єкт. При самоврядуванні це повинна бути інформація суб'єкта про самого себе, тобто самосвідомість. Рівень самосвідомості і ступінь складності, інтегрованості і стійкості образа «я» тісно зв'язані з розвитком інтелекту.
Розвиток абстрактно-логічного мислення означає появу не тільки нової інтелектуальної якості, але і нової потреби. У підлітків з'являється нездоланне тяжіння до абстракції, теоретизування стає насущною психологічною потребою. Хлопці готові годинами сперечатися про абстрактні предмети, про які вони нічого не знають.
Психологічно абстрактні міркування так само закономірні і корисні, як нескінченні «чому?» дошкільника. Це нова стадія розвитку інтелекту, коли абстрактна можливість здається цікавіше і важливіше дійсності (саме тому, що вона не знає ніяких обмежень, крім логічних) і винахід, а потім руйнування універсальних законів і теорій стає улюбленою розумовою грою (особливо у хлопчиків).
Найцінніше психологічне надбання ранньої юності — відкриття свого внутрішнього світу, що рівнозначно для юнака справжній революції.
Для дитини єдиною усвідомлюваною реальністю є зовнішній світ, куди вона проектує і свою фантазію. Цілком усвідомлюючи свої вчинки, дитина звичайно ще не усвідомлює власних психічних станів. Діти молодше 12 років здебільшого сприймають свої почуття й емоції як щось об'єктивно супутнє діям і предметам. Якщо дитина сердиться, вона пояснює це тим, що хтось її розсердив, якщо радується, цьому теж знаходяться об'єктивні причини. Навпроти, для підлітка зовнішній, фізичний світ тільки одна з можливостей суб'єктивного досвіду, осередком якого є він сам. Дуже образно виразила це відчуття 15-літня дівчинка, що на питання психолога: «Яка річ здається тобі найбільш реальною?» — відповіла: «Я сама».
Знаходячи здатність занурюватися в себе і насолоджуватися своїми переживаннями, підліток відкриває цілий світ нових почуттів, красу природи, звуки музики, відчуття власного тіла.
Юність особливо чуттєва до «внутрішніх», психологічних, проблем. Психологи неодноразово, у різних країнах і середовищах, пропонували дітям різного віку дописати незакінчену розповідь чи скласти розповідь по картинці. Результат звичайно однаковий: діти і молодші підлітки, як правило, описують дії, вчинки, події; старші підлітки і юнаки — переважно думки і почуття діючих осіб. Чим старше (не за віком тільки, а за рівнем розвитку) підліток, тим більше його хвилює психологічний зміст розповіді і тем менше для нього значить зовнішній, «подієвий» контекст.
Дослідження соціальної перцепції, того, як люди сприймають один одного, показують, що з віком образ сприйманої людини істотно змінюється. Л. А. Бодалєв пропонував учням I, V, VІІІ і Х класів охарактеризувати знайомих однолітків, виділивши головні особливості їхньої особистості. Виявилося, що п'ятикласники в два рази рідше