першокласників згадували факти, що характеризують відношення до вчителя; значно рідше згадували навчальну роботу. Кількість згадувань про навчання продовжує знижуватися й у восьмикласників; вони рідше фіксують відношення товаришів до вчителів і батьків. Ця тенденція продовжується й у Х класі. Місце ситуативних якостей у характеристиках старшокласників поступово займають узагальнені особистісні властивості. Восьмикласники в чотири рази частіше п'ятикласників відзначають кругозір однолітка, значно частіше згадують його здібності, інтелект, емоційні і вольові якості, відношення до праці. Утроє частіше, ніж у п'ятикласників, згадуються життєві плани і мрії.
У Х класі помітно збільшується число вказівок на переконання і кругозір, розумові здібності, емоції і волю; помітно зростає питома вага властивостей, зв'язаних з відношенням до праці і до інших людей, але вже не окремо до вчителів і батьків, а як більш узагальнена особистісна якість. Аналогічні тенденції спостерігаються й у розвитку самохарактеристик, що стають більш узагальненими, диференційованими і співвідносяться з великим числом «значимих осіб».
Вікові зрушення в сприйнятті людини включають, таким чином, збільшення числа описових категорій, зростання гнучкості і визначеності в їхньому використанні; підвищення рівня вибірковості, послідовності, складності і системності цієї інформації, використання усе більш тонких оцінок і зв'язків; зростання здатності аналізувати і пояснювати поводження людини; з'являється турбота про точний виклад матеріалу, бажання зробити його переконливим. Ті ж тенденції характерні для самоописів, що у підлітків і юнаків мають набагато більш особистісний і психологічний характер і одночасно сильніше підкреслюють відмінності від інших людей.
3. Уявлення підлітків про власне “я”
Уявлення підлітка про себе завжди співвідноситься з груповим образом «ми» — типового однолітка своєї статі, але ніколи не збігається з цим «ми» цілком. Група дев'ятикласників оцінювала, наскільки визначені морально-психологічні якості типові для середнього юнака і дівчини їхнього віку, а потім — для них самих. Образи власного «я» виявилися набагато тонше і, якщо завгодно, ніжніше групового «ми». Підлітки вважають себе менш сміливими, менш товариськими і життєрадісними, але зате більш добрими і здатними зрозуміти іншу людину, чим їхні ровесники. Дівчата приписують собі меншу товариськість, але велику щирість, справедливість і вірність.
Властиве багатьом старшокласникам перебільшення власної унікальності з віком звичайно проходить, але аж ніяк не ціною ослаблення індивідуального початку. Навпроти, чим старше і більш розвинута людина, тим більше знаходить вона розходжень між собою і «усередненим» однолітком. Звідси — напружена потреба в психологічній інтимності, що була б одночасно саморозкриттям і проникненням у внутрішній світ іншого. Усвідомлення своєї несхожості на інших історично і логічно передує розумінню свого глибокого внутрішнього зв'язку і єдності з оточуючими людьми.
Не менш важливо для розвитку самосвідомості і свідомість своєї наступності, стійкості в часі.
Для дитини з усіх вимірів часу найважливішим, а те й єдиним, є сьогодення — «зараз». Дитина слабко відчуває перебіг часу. Дитяча перспектива в минуле невелика, усі значимі переживання дитини зв'язані тільки з її обмеженим особистим досвідом. Майбутнє також представляється їй тільки в самому загальному виді.
У підлітка положення міняється. Насамперед з віком помітно прискорюється суб'єктивна швидкість перебігу часу (ця тенденція продовжується й у старших вікових групах: люди похилого віку, говорячи про час, вибирають звичайно метафори, що підкреслюють його швидкість, — злодій, що біжить, вершник що скаче і т.д., юнаки — статичні образи: дорога, що веде в гору, спокійний океан, високий стрімчак).
Розвиток тимчасових уявлень тісно зв'язаний як з розумовим розвитком, так і зі зміною життєвої перспективи дитини. Сприйняття часу підлітком ще залишається дискретним і обмежено безпосереднім минулим і сьогоденням, а майбутнє здається йому майже буквальним продовженням сьогодення. У юності часовий обрій розширюється як усередину, охоплюючи віддалене минуле і майбутнє, так і вшир, включаючи вже не тільки особисті, але і соціальні перспективи. Як писав Л. С. Макаренко. «чим старше людина, тим далі відсувається обов'язкова грань найближчої... перспективи. У юнака 15—16 років близька перспектива вже не має такого великого значення, як у підлітка в 12— 13 років».
Психологічні дослідження не тільки підтверджують цю думку, але і показують, що зміна тимчасової перспективи тісно зв'язана з переорієнтацією юнацької свідомості з зовнішнього контролю на внутрішній самоконтроль і ростом потреби в досягненні. І те й інше сильно залежить від соціальних і культурних умов.
Розширення часової перспективи означає також зближення особистого й історичного часу. У дитини ці дві категорії майже не зв'язані між собою. Історичний час сприймається як щось безособове, об'єктивне; дитина може знати хронологічну послідовність подій і тривалість епох, і проте вони можуть здаватися їй однаково далекими. Те, що було 30—40 років тому, для 12-літнього майже така ж «стародавність», як і те, що відбувалося на початку нашої ери.
4. Становлення образу “я” у підлітків
Становлення особистості містить у собі також становлення відносно стійкого образа «я», тобто цілісного представлення про самого себе. Образ «я» (іноді його називають також «поняття «я» чи «я-концепція») — складне психологічне явище, що не зводиться до простого усвідомлення своїх якостей чи сукупності самооцінок. Питання «хто я такий?» має на увазі не стільки самоопис, скільки самовизначення: «Ким я можу і повинен стати, які мої можливості і перспективи, що я зробив і ще можу зробити в житті?» На це питання важко відповісти «об'єктивно», тому що кожна людина, у залежності від контексту і ситуації, «бачить», точніше, «конструює» себе по-різному.
Образ «я» — не просто відображення (у формі уявлення чи поняття) якихось об'єктивно даних і не залежних від ступеня