своєї усвідомленості властивостей, а соціальна установка, відношення особистості до самої себе, що включає три взаємозалежних компоненти: пізнавальний — знання себе, представлення про свої якості і властивості; емоційний — оцінка цих якостей і зв'язане з ними самолюбство, самоповага і тому подібні почуття і поведінковий — тобто практичне відношення до себе, похідне від перших двох компонентів.
Як міняється образ «я» з віком? Психологічні дослідження цієї проблеми йдуть по декількох напрямках. Перш за все вивчаються зрушення в змісті образа «я» і його компонентів — які якості зберігаються краще, як міняються з віком рівень і критерії самооцінок, яке значення надається зовнішності, а яке — розумовим чи моральним якостям і т.п. Далі, досліджується ступінь його вірогідності й об'єктивності. Нарешті, прослідковується зміна структури образа «я» у цілому — ступінь його диференційованості (когнітивної складності), внутрішньої послідовності (цілісності), стійкості (стабільності в часі), суб'єктивної значимості, контрастності, а також рівень самоповаги. По всіх цих показниках перехідний вік помітно відрізняється як від дитинства, так і від дорослості; мається грань у цьому відношенні і між підлітком і юнаком.
Властивості людини як індивіда формуються й усвідомлюються раніш, ніж особистісні властивості. Звідси — неоднакове співвідношення «тілесних» і морально-психологічних компонентів «я». Підлітки особливо чуттєві до особливостей свого тіла і зовнішності, вони зіставляють свій розвиток з розвитком товаришів.
Юнаки і дівчата надають важливого значення тому, наскільки їхнє тіло і зовнішність відповідають стереотипному зразку «маскулінності» чи «фемінінності». При цьому юнацький еталон краси і просто «прийнятної» зовнішності нерідко буває завищеним, нереалістичним.
У перехідному віці люди частіше, ніж абиколи, стають жертвами так званого синдрому дисморфофобії. От один приклад. У дитинстві Вітя був дуже гарненьким хлопчиком, що оточуючі особливо захоплювалися його красивими кучерями. До 14 років його зовнішність, по його самооцінці, стала помітно погіршуватися, утративши свою привабливість, зокрема в нього стале рідіти волосся. Це збіглося ще з однією драматичною обставиною. У 13 років Вітя дуже подобався одній дівчинці, але його вона в цей час не цікавила. У 14 років ролі перемінилися: він захопився цією дівчинкою, а вона перестала його помічати. Ці дві обставини з'єдналися у свідомості підлітка в єдиний комплекс, породивши переконання, що він украй непривабливий. Якби хлопчик відразу поділився своїми переживаннями з кимсь з дорослих, його легко можна було заспокоїти. Але Віктор тримав ці хворобливі переживання в найглибшій таємниці до 24 років. Результат: тривожність, знижений рівень домагань, труднощі в спілкуванні, сором'язливість і інші психологічні проблеми, що не зникли цілком після того, як була роз'яснена і втратила значення їхня причина.
Оскільки зовнішність — важливий елемент юнацької самосвідомості, вчителям і батькам корисно знати, які аспекти її найчастіше викликають у хлопців занепокоєння (у гострих випадках потрібна консультація психотерапевта).
У хлопчиків найчастішим джерелом тривоги є недостатній, на їхню думку, ріст, з яким асоціюється загальна «маскулінність», і т.д. Багато прикрощів доставляє старшокласникам шкіра. Недарма, за даними А. А. Бодалєва, у їхніх усних портретах властивості шкіри згадуються набагато частіше, ніж у дітей і в дорослих. Багато юнаків і дівчат болісно реагують на появу прищів, вугрів і т.п.
Важливою проблемою є ожиріння, надлишкова вага. Юнацькі стереотипи краси в цьому відношенні не відрізняються від дорослих. Але, не говорячи вже про конституціональні особливості, саме напередодні полового дозрівання в багатьох підлітків утворюються жирові нагромадження, що складають свого роду енергетичний резерв організму. Повноту, навіть тимчасову, болісно переживають і дівчата і хлопчики.
Отже, зовнішність — важлива сторона життя. Старшокласники, що проводять довгі години перед дзеркалом роблять це в більшості випадків не із самовдоволення, а з почуття тривоги. Помітне вбрання, що притягають до себе увагу, — засіб одержати підтвердження, що побоювання даремні, що юнак чи дівчина «у порядку», що він (вона) може подобатися. Людина, упевнена в собі, у такому постійному «підтвердженні» не має потреби. Тому з віком заклопотаність зовнішністю звичайно зменшується. Людина звикає до своєї зовнішності, приймає її і відповідно стабілізує зв'язаний з нею рівень домагань. На перший план виступають тепер інші властивості «я» — розумові здібності, вольові і моральні якості, від яких залежить успішність діяльності і відносини з навколишніми.
Наскільки об'єктивні, адекватні людські самооцінки і як міняється ця властивість з віком? Перевірку адекватності самооцінних суджень ускладнюють розходження в об'єктах і способах самооцінки. В одних випадках самооцінка перевіряється шляхом порівняння вираженого в ній рівня домагань з фактичними результатами діяльності — спортивними досягненнями, шкільними оцінками, даними тестування. В інших випадках самооцінка порівнюється з оцінкою, що дана оточуючими людьми (учителями, батьками), які виступають як експерти. Так само, до речі, формуються самооцінки й у повсякденній свідомості: я вирішив важку задачу — виходить, я розумний; я подобаюся навколишнім — виходить, у мене приємна зовнішність.
Сам процес оцінювання має різні функції. З одного боку, самооцінка — це когнітивний (пізнавальний) процес: для успішної діяльності індивід зацікавлений в об'єктивному знанні себе і своїх якостей. З іншого боку, самооцінка часто служить засобом психологічного захисту: бажання мати позитивний образ «я» нерідко спонукає індивіда перебільшувати свої достоїнства і применшувати недоліки. Співвідношення цих двох функцій і їхня вікова динаміка дотепер не зовсім ясні. Суперечливі й емпіричні дані, що відносяться до юнацтва.
У загальному і цілому адекватність самооцінок з віком, очевидно, підвищується. Самооцінки дорослих по більшості показників більш реалістичні й об'єктивні, чим юнацькі, а юнацькі більш об'єктивні, чим підліткові. Позначається більший життєвий досвід, розумовий розвиток