і стабілізація рівня домагань. Але тенденція ця не є лінійною. Треба враховувати зміну з віком самих критеріїв самооцінки. Оцінюючи свої математичні здібності, старшокласник може рівнятися на усереднену шкільну оцінку чи порівнювати себе з товаришами по класі, більш слабкими чи більш сильними, чи з яким-небудь великим ученим. Не знаючи еталона, що припускається, і ситуації, у якій виробляється самооцінка, неможливо судити про її адекватність чи помилковість. Крім того, різні якості мають для особистості неоднакове значення. Старшокласник може, наприклад, вважати себе естетично нерозвиненим, що анітрошки не погіршує його загального самопочуття, тому що він не додає цій якості великого значення. І навпаки: юнак вважає себе талановитим фізиком, а його самоповага проте вкрай низька, тому що ґрунтується не на інтелектуальних, а на комунікативних властивостях.
Чим важливіше для особистості оцінювана властивість, тим імовірніше включення в процес самооцінки механізмів психологічного захисту. За даними Я. Л. Коломинського, старшокласники, що відкидаються однолітками, схильні перебільшувати свій груповий статус, бачити своє положення в колективі більш сприятливим, ніж воно є насправді.
Психологи прагнуть вивчати вікову динаміку не окремих самооцінок, а структури образа «я» у цілому.
Судячи з наявних даних, когнітивна складність і диференційованість елементів образа «я» послідовно зростають від молодшого віку до старшого, без помітних перерв і криз. Дорослі розрізняють у собі більше якостей, ніж юнаки, юнаки — більше, ніж підлітки, підлітки — більше, ніж діти: зростає й узагальненість усвідомлюваних якостей, причому це тісно зв'язано з розвитком інтелекту.
Інтегративна тенденція, від якої залежить внутрішня послідовність, цілісність образа «я», також підсилюється з віком, але трохи пізніше. Підліткові і юнацькі самоописи краще організовані і структуровані, ніж дитячі, вони групуються навколо декількох центральних якостей. Однак невизначеність рівня домагань і труднощі переорієнтації з зовнішньої оцінки на самооцінку породжують ряд внутрішніх змістовних протиріч самосвідомості, що служать джерелом подальшого розвитку.
Дані про стійкість образа «я» не зовсім однозначні. У принципі вона, як і стійкість інших установок і ціннісних орієнтації, з віком збільшується. Описуючи себе через визначені проміжки часу, дорослі роблять це більш послідовно, чим юнака, підлітки і діти. Самоописи дорослих менше залежать від випадкових, ситуативних обставин. Однак у підлітковому віці і ранній юності самооцінки іноді міняються дуже різко. Крім того, особистісні риси, з яких складається образ «я», мають об'єктивно різний ступінь стійкості, та й різні індивіди міняються далеко не в однаковому ступені. Це серйозно ускладнює одержання достовірних, порівнюваних результатів.
Те ж потрібно сказати і про контрастність, ступені виразності «я». Тут також відбувається зростання: від дитинства до юності і від юності до зрілості люди ясніше усвідомлює свою індивідуальність, свої відмінності від навколишніх і надають їм більшого значення, так що образ «я» стає однією з центральних, головних установок особистості, з якими вона співвідносить усю свою поведінку. Однак зі зміною змісту образа «я» істотно міняється ступінь значимості окремих його компонентів, на яких особистість зосереджує увагу. У підлітковому віці масштаб самооцінок помітно укрупнюються; «внутрішні» якості усвідомлюються пізніше «зовнішніх», зате старші додають їм більшого значення. Підвищення ступеня усвідомленості своїх переживань нерідко супроводжується також гіпертрофованою увагою до себе, егоцентризмом, заклопотаністю собою і тим враженням, що індивід справляє на навколишніх, і, як наслідок цього, сором'язливістю. У ранній юності це буває часто.
Американські психологи Р. Сіммонс і Ф. Розенберг методом поперечних зрізів вивчили і зіставили образи «я» трьох вікових груп від 8 до 11, від 12 до 14 і від 15 до 17 років. Критичною фазою розвитку самосвідомості виявився підлітковий вік — 12—14 років. У 12—13-літніх підлітків підсилюється схильність до самоспостереження, егоцентризм, знижується стійкість образа «я», трохи знижується загальна самоповага й істотно змінюється самооцінка деяких якостей. Підлітки значно частіше, ніж молодші діти, думають, що батьки, вчителі і однолітки своєї статі про них поганої думки. Частіше відчувають підлітки і депресивні стани, причому в дівчат це виражено набагато сильніше, ніж у хлопців. З переходом з підліткової фази розвитку в юнацьку картина міняється. Після 15 років знову зростає самоповага, що не тільки компенсує «втрати» підліткової фази, але і перевершує рівень самоповаги 8—11-літніх; зменшується сором'язливість, більш стійкими стають самооцінки (хоча заклопотаність собою в юнаків усе-таки вище, ніж у дітей).
Однак тривалість перехідного віку і гострота зв'язаних з ним переживань залежать від багатьох конкретних умов. За даними Р. Сіммонс і Ф. Розенберг, найбільші психологічні труднощі відчули ті підлітки, у яких фаза статевого дозрівання збіглася з переходом в іншу школу; їхні ровесники, що залишалися в колишньому шкільному класі, почували себе набагато впевненіше. Це дозволяє припустити, що статеве дозрівання не стільки саме по собі підриває існуючий у підлітка образ «я», скільки підвищує чутливість особистості до змін середовища, що ставлять цей образ під питання.
Тим більше вірно це стосовно старшокласників, у яких статеве дозрівання вже закінчилося. Їхній образ «я» і самоповага залежать насамперед від успішності їхньої діяльності і від характеру взаємин з навколишніми, старшими й однолітками. До речі сказати, у цьому виявляється також зміна часової перспективи. Число хлопців, заклопотаних своїм сьогоднішнім «я», у підлітковому і юнацькому віці практично однаково. Зате в 15—16 років різко збільшується заклопотаність своїм майбутнім «я» — ким я стану, що з мене вийде? Але ці питання вже не є чисто умоглядними. Вони тісно зв'язані з проблемами соціального самовизначення. Це відкриває найширші можливості для спрямованого педагогічного впливу з урахуванням індивідуальних