Це докорінно відрізняє діяльність людини від діяльності тварин. Однак і задовольняючи свої біологічні, вроджені потреби, людина поводить себе значно складніше, ніж тварина. Досить згадати, за допомогою якої су-купності дій і операцій вона тамує голод.

Аналіз потреб людини свідчить, що задовольняючись, вони наповнюються конкретним змістом, збагачуються, їх число зростає. Це відбувається, напевне, тому, що продукти людської діяльності не мають завершеного вигляду і можуть бути вдосконаленими. У свою чергу, поява видозмінених або нових продуктів не може не позначитися на потребах: вони також видозмінюють-ся, спонукаючи нові форми активності. В такий спосіб забезпечується пос-тійний розвиток і діяльності, і потреб, що лежать в її основі.

Кожна потреба має свій зміст (є потребою в чомусь), який визначається тією сукупністю предметів, що можуть її задовольнити, «наситити». Тому діяльність спонукається не потребою як станом суб'єкта, а потребою, яка «знайшла» свій предмет, тобто опредметненою потребою. Це дає підставу вважати предмет, що відповідає потребі (предмет потреби), мотивом кон-кретної діяльності. Останній може бути даний суб'єктові у матеріаль-ній або ж ідеальній формі (такий, що сприймається, і такий, що лише уявляється).

Головне, що саме предмети довколишнього світу, а не стани суб'єкта (прагнення, бажання, наміри тощо) реально спонукають діяльність. Саме це забезпечує реальний взаємозв'язок суб'єкта з об'єктом та взаємопереходи між ними, саме завдяки цьому людина є невід'ємною часткою світу. Вона може вважати себе відокремленою від світу, «окремим світом», міри-лом, а то й «центром Всесвіту», проте вона живе в світі і пов'язана з ним безліччю «ниток», що їх функцію і виконують мотиви як предмети потреби.

Поява мотиву означає перетворення об'єкта довколишнього світу, що існує незалежно від людини, на предмет її діяльності. Він спонукає діяльність, начебто притягуючи її до себе. Тому діяльність набуває небезстороннього характеру. Задовольняючи чи не задовольняючи потреби, суб'єкт так чи інакше ставиться до об'єктів, глибоко переживає свої стосунки зі світом й за допомогою свідомості прагне розібратися в них. При цьому він може посідати (і нерідко посідає) «геоцентричну» позицію, проте аналіз діяльності все ж свідчить на користь геліоцентричної, що виводить суб'єкта (і його психіку) за межі «даного в собі явища» — в широку систему взаємин з довколишнім.

На вищому рівні таких взаємин — рівні особистості — індивід підіймається над обставинами життя й стає повноцінним суб'єктом власної діяльності. Однак і в цьому разі його вчинок так чи інакше випли-ває з життєвого шляху і породжує нову життєву ситуацію, а отже, й нову сукупність зовнішніх відносно нього зв'язків. Відтак, саме діяльність, а не свідомість становить основу життя і визначає особливості його психічного відображення.

Спостереження за людьми, які внаслідок тяжкого поранення повністю осліпли і втратили кисті обох рук, показали, що, незважаючи на спілку-вання з довколишніми, через кілька місяців вони починали висловлювати незвичні скарги. Світ став здаватися таким, що «зникає»: руйнувалося відчуття реальності, значення вживаних слів втрачали свою предмет-ність. «Я про все нібито читав, але не бачив... Речі від мене все далі», — так описував свій стан один з них.

Очевидно, з втратою джерел зв'язку зі світом починає зникати і сам світ. Для того щоб у суб'єкта був адекватний образ світу, він має здійснювати діяльність, яка реально пов'язує його з цим світом.

3. Основні характеристики діяльності

3.1. Будова діяльності

Будову діяльності можна подати у вигляді схеми (мал. 1). Про таку побудову свідчать уже процеси філогенезу психіки. Так, стадії перцептивної психіки й інтелекту виникли внаслідок виділення в нерозчленованій активності тварин операцій різної складності. Стадія свідомості зобов'язана своїй появі діям. Відтоді раніше злита (у тварин) функція спонукання і спрямування діяльності роздвоюється. Тепер той предмет, що спонукає діяльність (предмет потреби, тобто мотив), і той, на який вона спрямована, як правило, не збігаються між собою. Це явище закономірно виникає і в онтогенезі. Наприклад, учень може вив-чати математику, щоб отримати від батьків велосипед, тоді як його діяльність буде спрямована на засвоєння певного розділу цієї науки.

Отже, діяльність, крім мотиву, має ще й мету (ціль) — більш-менш усвідомлюваний образ передбачуваного результату зусиль, яких докла-дає людина, щоб чогось досягти. Мотив спонукає діяльність, мета надає їй спрямованості. Тому якщо мотив є критерієм виділення в потоці жит-тя діяльності, то мета — дії. Дія, таким чином, є складником діяльності, яка підпорядковується меті.

Мал. 1. Будова діяльності людини (за О. М. Леонтьєвим)

У психології праці відомий експеримент, проведений з групою зем-лекопів. За винагороду (мотив) їм пропонували рити ями певних розмірів (мета). Спочатку робота йшла добре, проте через кілька днів її продук-тивність помітно зменшилася. Робітники скаржилися на втому, а потім взагалі відмовилися працювати. Коли ж їм пояснили, що в такий спосіб необхідно знайти загублену гілку водогону, робота відновилася з нор-мальною продуктивністю.

Результати цього експерименту можна пояснити тим, що досліджувані не мали чіткої мети: не знали, яку кількість ям їм потрібно вирити. Проте важливіше те, що землекопи не усвідомлювали значення своєї роботи, вона не мала для них особистісного смислу. Експеримент свідчить, що такий смисл безпосередньо не випливає ні з мотиву, ні з мети діяль-ності. Він начебто перебуває поміж ними і пов'язує їх між собою. На першому етапі експерименту такого зв'язку не було: мотив і мета існува-ли самі по собі, на другому він з'явився («працюємо, щоб...»), що відразу ж змінило ставлення до роботи.

Отже, між спонукою до дії та її