На відміну від мети, мотив діяльності усвідомлюють далеко не завжди. Людині неважко відповісти на запитання, що вона робить, проте значно складніше — для чого вона це робить. Та й відповідь типу «щоб отримати винагороду», «заради задоволення», «так треба» не обов'язково свідчити-ме про реальну спонуку. Цей самий приклад говорить і про те, що мотив далеко не завжди задається «ззовні» (заплатити людині за працю — не означає мотивувати її діяльність), він мусить «вписатися» в логіку цієї діяльності, відповідати потребам, на яких вона реально ґрунтується.

Про складність цієї проблеми свідчить також те, що однакову активність людини довколишні нерідко тлумачать по-різному, до того ж далеко не завжди так, як це їй видається. Більш-менш придатне розв'язання цієї проблеми може дати психологічний аналіз конкретного випадку діяльності, який передусім має з'ясувати її смисл для суб'єкта та мотиви, які його породжують і які найповніше характеризують його стосунки зі світом.

Як приклад наведемо давню легенду про майстрів, які підносили камін-ня до місця майбутнього будівництва. Коли одного з них запитали, що він робить, він відповів: «Хіба не бачите, я тягаю каміння». Другий сказав: «Я у поті чола заробляю на хліб». Третій висловився: «Я будую дім, де жити-муть люди». Вони схарактеризували свою мету й цим виявили смисл своїх дій (від констатації його відсутності у першому випадку до гордості за свою працю — в останньому).

Важко судити про конкретний зміст мотивів, що зумовлюють (або ж знецінюють) цей смисл, однак можна помітити, що перший лежить у пло-щині виконуваних дій (тому й не усвідомлюється), отже, ним, напевно, є винагорода або ж примус. Другий мотив міститься за межами дій, проте недалеко, бо майстер розглядає їх як засіб задоволення власне біологіч-них потреб. Нарешті, третій виводить діяльність у царину соціальних стосунків, а отже, мотив лежить у значно вищій, ніж виконувані дії, пло-щині. Тобто якщо першого майстра спонукають стимули, безпосередньо пов'язані з роботою, другого — засоби, необхідні для підтримання життя, то третього — люди, заради яких він працює. Саме тому вони по-різному ставляться до того, що роблять.

Аналіз смислів та мотивів діяльності індивіда має ґрунтуватися на ретельному вивченні його життя, ситуації його життєвого шляху.

Індивід, як правило, є суб'єктом не одного, а певної сукупності видів діяльності. Причому, залежно від співвідношення мотивів, вони бувають однопорядковими або ж, що частіше, підпорядкованими. В останньому випадку один вид діяльності є провідним, тоді як інші відіграють друго-рядну роль. Так, у першокурсника зі стійкою пізнавальною потребою провідною, очевидно, буде навчальна діяльність, тоді як розваги, занят-тя спортом, спілкування з друзями тощо матимуть менш істотне значен-ня. Визначальним мотивом тут буде та сфера знань, в якій «знайшла себе» ця потреба. Він же буде й смислоутворювальним: зумовлюватиме особистісний смисл діяльності.

Зміна в мотиваційній сфері індивіда — поява нового домінуючого мо-тиву — не може не позначитись на його житті. Зокрема, на рівні осо-бистості провідна діяльність може набути вигляду «справи життя». У цьому разі вона підпорядкує собі всі інші стосунки суб'єкта зі світом.

Окрема діяльність складається з певного ланцюга дій, коли виконання однієї дії спонукає іншу. Наприклад, навчальна діяльність студента пе-редбачає такі дії, як слухання лекцій, вивчення і конспектування літера-тури, підготовка до семінарських і практичних занять, складання заліків і екзаменів. Більше того, діяльність реально існує лише у вигляді дій, тому що це та сама активність, тільки у першому випадку взята з боку мотиву, а в другому — з боку мети. Проте не будь-яка активність є дією. На відміну від звичних, стереотипних або імпульсивних реакцій, дія, крім того, що вона цілеспрямована, завжди опосередкована — включає в себе певні знання, вміння, навички, здійснюється за якимись зразками, схема-ми, зіставляється з тими чи тими соціальними нормами.

Дослідження свідчать, що дія включає в себе виконавчі, пізнавальні й оцінкові компоненти, слугуючи водночас засобом побудови психічного образу. При цьому мета не є чимось зовнішнім стосовно дії, оскільки у ній вона і формується, і виявляється, і збагачується. Вона ж «веде» дію за собою, а тому не збігається з її результатом, а начебто випереджає його. Це явище виразно ілюструє відома апорія давньогрецького філософа Зенона «Ахілл», яка полягає у твердженні, що швидконогий Ахілл ніколи не наздожене черепаху. Це справді так, адже в момент його появи на місці черепахи вона вже пройде певну відстань.

Отже, дія не «вписується» в систему «стимул — реакція», як на цьому наголошує біхевіоризм. Цікаве обґрунтування більш адекватного уявлен-ня про неї наводить у своїх «Творіннях» родоначальник християнської філософії Августин (354—430 pp.): «Очікування належить до справ май-бутніх, пам'ять — до минулих... Дія належить до теперішнього часу: через неї майбутнє переходить у минуле... Отже, в дії має бути щось таке, що стосується того, чого ще немає».

Таке співвідношення мети і дії характеризує останню як живий акт реального зв'язку суб'єкта з об'єктом.

Дія може бути переважно зовнішньою — предметно-практичним кон-тактом суб'єкта з об'єктом або ж внутрішньою — активністю, спрямованою на об'єкт, даний в ідеальній формі. Проте у будь-якому разі вона здійснюється за рахунок певних операцій. Якщо діяльність підпорядковується мотиву, а дія — меті, то операція — умовам виконання дії. Це умови не лише об'єктивні, а й