За походженням операції бувають пристосувальні і доцільні. Присто-сувальні операції складаються стихійно, в процесі неорганізованого ос-воєння індивідом культури (так, наприклад, дитина оволодіває граматич-ними формами мови). Доцільні операції є наслідком багаторазових вправ, що робить їх автоматизованим, позбавленим контролю з боку свідомості, «відпрацьованим» процесом. Між іншим, це шлях, яким дії трансформують-ся в операції. Такі операції, як читання, писання, усний рахунок, їзда на велосипеді, керування автомобілем, складання тексту на комп'ютері тощо, були колись діями.

Операції і дія, яку вони реалізують, виконуються нервово-м'язовою сис-темою, що функціонує як багаторівневе ціле, відповідно до задачі, постав-леної суб'єктом.

Таким чином, діяльність людини — це сукупність окремих видів діяль-ності, про які судять за їх мотивами. Кожен з них існує у вигляді дій, підпорядкованих цілям. Дії виконуються шляхом операцій, які визначаються умовами досягнення цілей. Є також виконавчий рівень діяльності, який становлять психофізіологічні механізми, що реалізують її. Передусім це механізми функціональних систем мозку, серед яких провідне зна-чення має блок програмування, регуляції і контролю діяльності. Так, хворі з ушкодженням цього блоку, навіть відчуваючи спрагу чи го-лод, не здатні взяти їжу або питво, що лежать поруч. Вони не можуть потиснути руку лікареві, якщо до неї треба тягнутись, але коли руку вкладають у їхню долоню, то схоплюють і не відпускають її. Якщо такий хворий намалює квадрат і його попросити намалювати коло, він продов-жуватиме малювати квадрати. Він може покласти в склянку чаю ложку цукру, а потім туди ж кинути масло.

Отже, при розладах функціональних систем мозку діяльність розпадається на недоцільні операції і втрачає свої характерні ознаки.

Незважаючи на складність будови, діяльність — рухливе утворення, про що свідчать взаємопереходи між її компонентами: за певних умов діяльність стає дією, дія — діяльністю чи операцією, а операція — дією. Відбувається це переважно у зв'язку з розвитком діяльності. Коли пер-шокласник вчиться писати, то вже сам процес письма є окремою діяльністю зі своєю мотивацією (наприклад, отримати схвалення дорослих). Дія (складні для дитини рухи руки) підпорядковується у цьому разі уявлен-ню про форму того, що вона пише. Та внаслідок багаторазових вправ цей процес перетворюється на одну з багатьох дій, що виконуються шляхом доцільних операцій. Тобто те, що раніше було діяльністю, перетворилося на засіб іншої — ширшої навчальної діяльності, мотивованої знаннями, оцінкою вчителя, ставленням батьків, однокласників тощо. Відбувається своєрідна перебудова діяльності, в результаті якої місце мети займають умови діяльності. Це явище дістало назву зсуву мотиву на мету. Його наслідком є перетворення дії на операцію й відповідне збільшення кола видів діяльності: відтепер «стара» діяльність, уже як дія, вклю-чається у ширшу мережу життєвих зв'язків суб'єкта. Але можливий і протилежний випадок — школяр чи студент захоплюється предметом, який до цього вивчав примусово. Відтак, те, що раніше було сукупністю вимушених навчальних дій, отримує свій мотив (очевидно, знання — зміст цього предмета) й стає окремою діяльністю. Вважають, що необхідною умовою тепер вже зсуву мети на мотив є накопичення в суб'єкта пози-тивних емоцій від виконуваних дій.

Загалом зсув мети на мотив — досить поширене явище. Нерідко люди-на, починаючи займатися чимось під впливом зовнішніх обставин, з часом потрапляє в полон своїх дій і вже ставиться до них як до «справи життя».

Проте діяльність не тільки рухливе, а й стійке явище. Це забезпечується шляхом настановлення — готовності суб'єкта до певної форми реагу-вання, яка складається на підставі його досвіду. Це механізм стабілізації діяльності, без якого вона б втратила свій цілеспря-мований характер.

Прояви настановлення різноманітні. Так, бігун, зіткнувшись під час змагання з перешкодою, при спробі зупинитися різко нахиляється впе-ред, а то й падає. Людина, яка читає набраний латинським шрифтом текст, прочитує слово «чепуха» як «ренікса». Легендарний лідійський цар Крез сприймає двозначне висловлювання дельфійського оракула «Якщо буде перейдено річку Галіс, то впаде могутнє царство», відповідно до своїх сподівань, і нападає на персів. Чеховський герой начебто відштов-хує від себе уявлення про існування плям на Сонці, заявляючи: «Цього не може бути, тому що цього не може бути ніколи». Подібні дані стали підставою для виокремлення в структурі настановлення мотиваційного (смислового), цільового та операційного компонентів.

Смислове настановлення породжується мотивом діяльності і є фор-мою стійкого ставлення суб'єкта до її об'єктів. Діяльність виявляється у позиціях, світогляді, типовому для цього індивіда способі життя. Цільове настановлення спонукається метою і визначає стабільність протікання дій. Найвиразніше це явище виступає у вигляді прагнення суб'єкта завер-шити перервані через якісь обставини дії (ефект Зейгарник). Операційне настановлення формується шляхом урахування суб'єктом умов конкретної ситуації і прогнозування цих умов на підставі минулого досвіду поведінки в аналогічних ситуаціях. Це вже безпосереднє виконання діяльності за допомогою відпрацьованих способів. За операційними настановленнями криється грандіозна робота різних систем мозку — виконавчі, психо-фізіологічні процеси діяльності.

Як і діяльність, що за певних умов стає дією, а дія операцією і т. ін., смислове настановлення може трансформуватися в цільове, а цільове — в операційне і навпаки. Це відбувається як через «зсуви» в діяльності, так і під впливом спеціальних механізмів подолання інерції діяльності. Одним з таких механізмів є над ситуативна активність — здатність суб'єкта підійматися над рівнем вимог актуальної ситуації і виходити за