Ця здатність має відомі життєві прояви: людина часто вчиняє всупе-реч обставинам свого життя. Творчість — також подолання усталеного і вироблення нового матеріального або ідеального продукту. Все це над-мірна щодо наявних умов активність і водночас вихід на простір подаль-шого розвитку і діяльності, і її суб'єкта.

3.2. Форми діяльності

Форми діяльності різноманітні. Спочатку, як у філо-, так і в онто-генезі, вона існує у вигляді зовнішніх процесів, що пов'язують суб'єкт з об'єктом. Однак уже перше знаряддя праці включає людину в стосунки не лише зі світом речей, а й з іншими людьми. Це докорінно змінює діяльність: вона набуває ознак внутрішньої активності, в якій роль знаряддя виконують значення мови.

Є підстави вважати, що перехід від зовнішньої до внутрішньої діяль-ності здійснюється шляхом інтеріоризації, що має у цьому разі поетап-ний характер. На першому етапі діяльність має вигляд безпосередніх контактів дитини з об'єктами, що її оточують (предметами побуту, іграш-ками). На другому вона супроводжується голосним мовленням, яке з ча-сом стає розгорнутим. Третій етап — поступовий перехід від зовнішнього мовлення до внутрішнього мовлення «про себе». На заключному етапі з'являється внутрішнє мовлення, яке не контролюється свідомістю й має вигляд «чистої думки» — розумової дії. Не випадково будь-яка внут-рішня діяльність, наприклад, розв'язування задач, супроводжується м'я-зовими рухами артикуляційного апарату, які можна реєструвати за допо-могою технічних засобів.

Взявши до уваги закономірності інтеріоризації, можна зрозуміти яви-ще егоцентричного мовлення дитини. Це продукт неповної інтеріори-зації, перехідний етап від зовнішнього до внутрішнього мовлення. Наприклад, коли під час малювання дошкільник у потрібний момент не знаходить олівця, паперу чи фарби, то прояви егоцентричного мовлення стрімко зростають. Натрапивши на перешкоду, дитина міркує вголос: «Де олівець, зараз мені потрібен синій олівець; нічого, замість цього я на-малюю червоним і змочу водою, воно потемніє і буде як синє». До кінця дошкільного віку це явище зникає: під час цього самого експерименту діти здійснюють вже суто внутрішню діяльність — мислення.

На явищі інтеріоризації ґрунтується також пізнавальний егоцент-ризм — нездатність дитини абстрагуватися від самої себе при оцінці зовнішніх відносно неї об'єктів.

Зовнішня і внутрішня діяльність щільно взаємопов'язані також тому, Що мають в принципі однакову загальну будову. До того ж, будь-якасформована діяльність має як зовнішні, так і внутрішні компоненти. На-приклад, навчальна діяльність функціонує у вигляді певних (і не лише розумових) дій і реалізується за допомогою внутрішніх і зовнішніх (пись-мо, креслення, користування обчислювальною технікою) операцій. З друго-го боку, зовнішня діяльність (припустімо, обробка заготовки на верстаті) завжди складається з внутрішніх дій, як то: планування послідовності етапів її виконання, обчислення, передбачення можливих змін у роботі, зіставлення отриманого результату з його образом тощо.

Фактично ж зовнішня діяльність є явищем екстеріоризації (від лат. exterior — зовнішній) — втіленням у матеріальному продукті розумових дій, що сформувалися завдяки інтеріоризації.

Суто внутрішня діяльність, на відміну від зовнішньої, практично-перетворювальної, реалізує теоретичне ставлення до світу, з різною адекватністю і глибиною відтворюючи його у формі образу. Вона здійснюється шляхом таких пізнавальних, процесів, як відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява, а її результати, узагальнюючись і позна-чаючись за допомогою мови, включаються в систему значень, що нею володіє суб'єкт.

Проте витоки значень — у зовнішній діяльності. Так, дослідження первісної культури показали, що одне й те саме слово може змінювати значення залежно від ситуації, в якій воно вживається. Наприклад, сло-во «чесі» в трудових діях одного з індіанських племен означало «рубати», а в ритуальних — «кричати». Пізніше його стали вживати в значенні «рухатись», «пересуватися». Характерно, що подібним чином оволодіває мовними значеннями дитина: її перші слова стосуються цілого кола предметів, що її оточують, потім їх зміст диференціюється й уточнюється; згодом вони все більше перетворюються на знаряддя внутрішньої діяльності.

Функціонуючи в межах індивідуальної свідомості, значення стають носіями особистісного смислу, який породжується домінуючим (смисло-утворювальним) мотивом діяльності й зумовлює небезсторонність для суб'єкта її мети та умов. Так, читання рекомендованої літератури матиме для учня різний смисл залежно від мети, з якою він читає: щоб підготува-тися до майбутньої професії, відмінно скласти іспит, або щоб показати вчителям і однокласникам свою ерудованість. Хоча значення і смисли — два аспекти одного явища, все ж це різні складники свідомості. Про це, зокрема, свідчать добре знайомі людині труднощі, що виникають при спробі описати за допомогою слів (значень) подію, яка глибоко переживається (має смисл), або ж пояснити причини деяких своїх дій і вчинків.

Отже, усвідомлення — складна робота свідомості, що полягає в опе-руванні значеннями, спробах суб'єкта розібратись у смислах власних дій. Відтак, свідомість — це внутрішня діяльність складного змісту.

Прикладом такої діяльності є переживання. На відміну від звичай-них емоцій чи почуттів, це коло психічних явищ виникає в критичних ситуаціях, коли суб'єкт не може реалізувати лінію свого життя у попередньому напрямку. Фактично, це втрата смислоутворювального мотиву, а водночас і особистого смислу всього того, що він робив раніше і що з ним відбувається зараз.

Проте процес переживання — не лише свідомість, а й, переважно, несвідоме — складно організований і різнорівневий процес, спрямований на відновлення втраченої лінії життя. І чим складніше життя суб'єк-та, тим складніші переживання.

Так, гедоністичне (від rp.— насолода) переживання ігнорує реальність, спотворює й заперечує її, створюючи ілюзію збереженості насправді порушеного змісту життя. Воно здійснюється переважно за рахунок