Критичну ситуацію суб'єкт може подолати й самотужки, але в деяких випадках необхідна психологічна допомога.

Отже, зовнішня і внутрішня діяльність — взаємопов'язані процеси складного психологічного змісту, за допомогою яких суб'єкт здійснює своє життя.

3.3. Види діяльності

Видами діяльності, виділеними за генетичною ознакою, є: гра, учіння, праця.

Гра — діяльність, що відбувається в умовних ситуаціях і спрямована на відтворення суспільного досвіду, зафіксованого в продуктах культури. Ймовірно, її виникнення пов'язане з початковими етапами становлення людини, коли постала потреба «програвати», а отже, планувати майбутні дії. Напевно, це мало форму ритуалів, магії, танців, які завдяки їх доступ-ності могли стати об'єктом наслідування дітей. У подальшому ці наслі-дувані дії, що, до того ж, виконувалися зі зменшеними копіями пред-метів — прообразами іграшок, отримали функцію підготовки підростаю-чого покоління до праці.

Гра сучасної дитини полягає в імітації дій дорослих та стосунків між ними. Спочатку це відбувається в процесі предметних дій — дій з виробле-ними і позначеними людиною речами. Зразки таких дій дитині демонструє дорослий під час спільної діяльності. Наприклад, засвоївши за допомо-гою дорослого призначення чашки (й освоюючи таким чином її реальне значення), дитина після тривалих маніпуляцій починає самостійно вико-ристовувати її для пиття. Але фізичні характеристики предмета дають підставу приписувати їм умовне значення. І тоді чашка застосовується як підставка для ляльки, предмет, що котиться, дзвенить тощо. Для дитини це крок у напрямку до предметної гри. Предмети, якими вона маніпу-лює, відкривають свої нові властивості, які дитина пізнає разом з оволодін-ням відповідними операціями. Відтак, оточення відображається дедалі повніше: також з боку властивостей, яких не мають органи чуттів. З'яв-ляються характерні для цього віку психічні новоутворення, створюють-ся передумови переходу до рольової гри.

Рольова гра — діяльність, у процесі якої діти дошкільного віку беруть на себе ролі дорослих і в умовній формі відтворюють їхні дії та стосунки між ними. Ці ролі стають мотивами, що осмислюють ігрові дії та ігрове використання предметів. При цьому значення одного предмета пере-носиться на інший, який використовується відповідним чином: звичайна палиця заміняє і рушницю, і коня, і автомобіль.

Значення роблять гру двоплановою: з одного боку, дитина виконує реальні дії з конкретними предметами, а з другого — умовні, абстраговані від дійсності. Це змушує її виходити за межі безпосередньо даного й оперувати символами реальності. В такий спосіб відбувається становлен-ня внутрішніх дій, формування пізнавальних процесів, передусім уяви, зародків довільності, йде інтенсивне освоєння соціальних норм, діяльність стає дедалі більш опосередкованішою.

У молодшому шкільному віці рольова гра переростає в гру за пра-вилами. Тут дії учасників і їхні стосунки регламентуються сформульо-ваними і всіма прийнятими правилами. Це ігри хлопчиків «у війну», дівчаток — «у школу», «сім'ю» тощо. Правило тут є мотивом ігрової діяльності, який змушує гравця серйозно і відповідально ставитись до неї.

Особливою формою гри є ділові ігри дорослих, що відтворюють зміст певної професійної діяльності. Вони отримали поширення в зв'язку з не-обхідністю підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, удосконалення управління виробництвом.

Учіння — діяльність, спрямована на освоєння суспільного досвіду. На відміну від гри, мотив якої полягає у ній самій, учіння ґрунтується на пізнавальних потребах, а його мотиви тією чи іншою мірою пов'язані з процесом практичного і теоретичного освоєння людством дійсності. Результатом учіння є набуття суб'єктом певних знань, умінь, навичок, звичок.

Спеціально організоване учіння — це навчання, спрямоване на оволо-діння суспільне виробленими способами дій, узагальненими за формою теоретичних знань. Своєю появою вона зобов'язана знанням, зміст яких не вичерпується практичними діями. Для цього потрібна ха-рактерна активність, яка формується у молодшому шкільному віці в зв'яз-ку з необхідністю теоретичного пізнання дійсності. Відповідно до зако-номірностей інтеріоризації вона поступово перетворюється на специфічну внутрішню діяльність, яка складається з навчальних дій і спонукається конкретними мотивами.

Процес такого перетворення відбувається поетапно. На першому етапі дитина за допомогою вчителя освоює окремі навчальні дії і в неї з'яв-ляється нестійке прагнення оволодіти способами їх виконання. Наступ-ний етап — об'єднання окремих дій у цілісну діяльність, яка вже спо-нукається мотивами, що виникають на ґрунті пізнавальних інтересів. Цілі тут не лише «приймаються», а й самостійно конкретизуються. Третій етап — ускладнення діяльності шляхом виділення дій з різними джерела-ми навчальної інформації (підручниками, довідниками, додатковою літе-ратурою). У своїх розвинених формах це вже багаторівнева активність з відповідною системою доцільних (виконавчих, орієнтувальних, контро-люючих) операцій.

Загалом навчальна діяльність — необхідний засіб психічного розвит-ку, без якого він збіднюється й перешкоджає індивідові вийти за межі буденного життя і піднятися до рівня теоретичного освоєння дійсності.

Праця полягає у виробництві суспільне корисних продуктів, представ-лених у матеріальній або ж ідеальній формі. Це та діяльність, в історичному розвитку якої вдосконалювалася психіка, відбувалося становлення свідо-мості. В процесі праці образ, що регулює її, отримує своє об'єктивне існу-вання у формі продукту і це збагачує життя суб'єкта, а отже, і його самого.

Як і будь-яка інша діяльність, праця реально існує у вигляді зовнішніх і внутрішніх дій, спонукається