Самооцінка і рівень прагнень особистості та їх вплив на професійну кар’єру

ЗМІСТ

ВСТУП

Суспільний розвиток нерозривно пов'язаний з розвитком людей. Самосвідомість і самооцінка кожної людини впливають на її індивідуалізацію професійного вдосконалення, підвищення кваліфікації і професійно-особистісний зріст.

Актуальність роботи. Самооцінка і рівень домагань та націленості особистості та їх вплив на професійну кар’єру є складним психологічним і соціально-економічним явищем. Як психологічне явище самооцінка людини існує вже тривалий час. Вважається, що вона з'явилася майже з виникненням самої людини і суспільних відносин, з функціонуванням яких нерозривно пов'язана. Якщо раніше аналізу явища впливу самооцінки і претензійності на здійснення кар’єри, як правило, приділялося мало уваги, то в останні два-три десятиліття в багатьох країнах актуальність цієї проблеми стала досить великою.

Метою роботи є всебічний аналіз впливу самооцінки та рівня домагань на успішне здійснення професійної кар’єри.

В умовах перехідної економіки України роль особистих домагань і підвищення своєї професійної самооцінки є досить значною і полягає в тому, щоб зберегти ті корисні особистісні якості, які у досить невизначену суспільному становищі дадуть людині можливості показати свої здібності з найкращої сторони.

Предметом досліджень курсової роботи є самооцінка, рівень домагань та претензійності і націленості особистості на трудову діяльність, а також їх вплив на професійну кар’єру.

У даній роботі визначається саме поняття професійної кар’єри, проводиться дослідження самооцінки й індивідуалізації професійного удосконалювання особистості, націленість на здійснення професійого зросту. Вивчення таких питань корисне з практичної точки зору для управління персоналом у будь-якій сфері, а також познавальне з психологічної точки зору. Можна сказати, що такий досвід корисний для самої людини в плані корекції і корекції її самооцінки.

Соціально-психологічні, суб'єктивні регулятори поведінки у сфері праці є предметом дослідження також при вивченні мотивації праці. Однак у цьому випадку йдеться про механізми, що впливають на сам процес трудової діяльності, визначаючи якість праці у її найширшому розумінні (точність дотримання заданих процесуальних і результуючих характеристик трудової діяльності, її інтенсивність, продуктивність, творчі компоненти тощо).

З'ясовуючи мотиви праці, дослідник отримує відповідь на запитання: чому саме індивід, група, категорія населення працює добре або ж погано, «викладається» у праці сповна чи частково, отримує від роботи більше чи менше задоволення та переживає ті чи інші емоції. Саме тому при вивченні мотивації праці генератором і «носієм» мотиву, а отже — і об'єктом дослідження виступає особистість або конкретна організована спільнота людей (колектив).

1. Формування самооцінки та її вплив на розвиток особистості

1.1. Формування самооцінки

Насамперед слід зазначити, що дослідження формування самооцінки особистості не носить однозначного характеру. Воно може виражатися в аналізі змін побудови мотивів, їх ієрархії та змістоутворення, у порушенні самооцінки і рівня домагань, порушення спілкування, самоконтролю і саморегуляції в аналізі формування нових патологічних мотивів і потреб (14).

Відомо, що особистістю людина не народжується, а стає нею в процесі спільної з іншими людьми діяльності і спілкування з ними. Роблячи ті або інші дії, людина постійно (але не завжди усвідомлено) звіряється з тим, що очікують від неї навколо. Іншими словами вона як би "приміряє" на себе їхні вимоги, думки, почуття. Відштовхуючись від думок оточуючих, людина виробляє механізм, за допомогою якого відбувається регуляція її поведінки - самооцінка.

Під самооцінкою прийнято розуміти оцінку особистістю себе, своїх якостей і місця серед інших людей (12).

Психологічні дослідження переконливо доводять, що особливості самооцінки впливають і на емоційний стан, і на ступінь задоволеності своєю роботою, навчанням, життям, і на відносини з оточуючими. Вважається, що той, хто не любить і не поважає себе, рідко здатен любити і поважати інших, але і надмірна любов до себе теж може створювати визначені проблеми [11].

Розглядаючи розвиток самооцінки в онтогенезі, можна помітити, що немовлята і діти не мають чітких "меж" своєї істоти, не розуміючи, що вона - особлива, відокремлена від іншого світу його частина. Дитина не знає, де закінчується вона сама і починається інша людина. Вона вважає саме себе причиною всіх змін і всілякої активності навколо. Маленька людина вірить, що вона, її думки і вчинки керують світом.

Однорічна дитина починає усвідомлювати свою відособленість від інших людей і предметів, починає розуміти, що поводження інших людей не залежить від її волі. Проте, маля упевнене, що сприйняття інших людей таке ж, як і в нього.

У 2-3 року діти починають порівнювати себе з іншими, унаслідок чого в них поступово складається визначена самооцінка. При порівнянні дитина, як правило, орієнтується на соціальні норми, прийнятні в її оточенні. Часто можна чути, як батьки або інший дорослі говорять: "Який гарний хлопчик, він миє руки". Порівнюючи себе з цією дитиною, маля робить висновок про те, до якої категорії себе віднести. Позитивне самовідчуття розвивається в дитини тоді, коли дорослі, установлюючи чіткі "межі", заохочують її самостійність. У противному випадку в дитини може виникнути почуття сорому і сумніву у власних здібностях. Так, у маленької дитини формується почуття гордості, почуття сорому, рівень домагання.

До 4-5 років багато дітей можуть правильно оцінювати себе, свої особистісні якості, досягнення і невдачі. Причому, якщо раніше це, в основному, стосувалося гри, то тепер переноситься і на спілкування, і на працю, і на навчання. У цьому віці вже можна прогнозувати найближчі перспективи освоєння різних видів діяльності. Вченими було встановлено, що якщо самооцінка дитини в якому-небудь виді діяльності є неадекватної, то, звичайно, затримується і самовдосконалення в даному виді діяльності.

Слід зазначити, що провідну