Особливістю дітей молодшого шкільного віку є повне визнання ними авторитету дорослого (на відміну від дошкільного періоду на перший план виходить авторитет вчителя), вони беззастережно приймають його оцінки. Таким чином, у цьому віці самооцінка дитини прямо залежить від характеру оцінок, що доросла людина дає особистісним якостям дитини і її успіхів у різних видах діяльності. Молодші школярі стоять на позиції: "Я те, що про мене говорять дорослі й інші навколишні". У цьому віці вже зустрічаються різні типи самооцінок: завищена, адекватн і занижена.

Підростаючи, дитина починає більш критично відноситься до оцінок дорослих, для неї стають важливими й оцінки її однолітків, і власні уявлення про ідеал. Встановлено, у дітей, що негативно сприймаються однолітками, складається більш низька самооцінка, і навпаки. Самооцінка підлітка найчастіше нестабільна і не диференційована. У різні вікові періоди підлітки оцінюють себе по-різному. Так, для молодшого підліткового віку (особливо яскраво це виявляється в 12-річніх) характерні негативні оцінки себе (за науковими даними так оцінює себе приблизно третя частина дітей цього віку). Але вже до 13 років спостерігається позитивна динаміка в самосприйнятті. До юнацького віку людин має більш диференційовану оцінку власного поводження в різних ситуаціях, з'являється розгорнута система самооцінок і в основному складається "Я-образ" - відносно стійка система уявлень про себе.

У дійсності в людині існують трохи відмінні один від одного декілька образів "Я". Уявлення індивіда про себе в сучасний момент, у момент самого переживання позначається як "Я є - реальне". Крім цього в людини існує уявлення про те, ким вона повинна бути, щоб відповідати власним представленням про ідеал, так називане "Я є - ідеальне".

Співвідношення між "Я - реальним" і "Я - ідеальним" і характеризує адекватність уявлень людини про себе, що знаходить своє вираження в самооцінці [8, 16].

Психологи розглядають самооцінку з різних точок зору. Так, оцінку себе в цілому як гарного або поганого прийнято вважати загальною самооцінкою, а оцінку досягнень в окремих видах діяльності - парціальною. Крім цього виділяють актуальну (те, що вже досягнуто) і потенційну (те, на що здатен ) самооцінку. Потенційну самооцінку часто називають рівнем домагань. Розглядають самооцінку як адекватну чи неадекватну, тобто відповідну чи невідповідну реальним досягненням і потенційним можливостям індивіда. Так само розрізняється самооцінка за рівнем - висока, середня, низька [2].

Занадто висока і занадто низька самооцінка можуть стати джерелом конфліктів особистості, що можуть виявлятися по - різному.

Найчастіше до психологів звертаються люди з заниженою самооцінкою (або їхні родичі, якщо мова йде про дітей). При цьому важливо враховувати рівень домагань індивіда. У практиці зустрічаються два типи низьких самооцінок: низька самооцінка в сполученні з низьким рівнем домагання (тотально низька самооцінка) і сполучення низької самооцінки з високим рівнем домагання.

У першому випадку людина схильна перебільшувати свої недоліки, а відповідно досягнення розцінювати як заслугу інших людей або відносити за рахунок простого везіння.

Другий випадок таїть у собі набагато велику внутрішню конфліктність. Така самооцінка може свідчити про розвиток комплексу неповноцінності, про внутрішню тривожність особистості. Зіткнення дуже високих домагань з низькою самооцінкою може давати дуже гострі емоційні реакції. У психології це поняття одержало назву "афект неадекватності". Люди з афектом неадекватності прагнуть в усьому бути першими (навіть коли цю першість не має абсолютно ніякого значення), тому будь-яка ситуація перевірки їхньої компетентності оцінюється ними як загрозлива і часто виявляється дуже складною в емоційному плані. Людина, що має другий тип низької самооцінки, як правило, характеризується низькою оцінкою навколишніх (2).

Занадто висока самооцінка приводить до того, що людина переоцінює себе і свої можливості. У результаті цього в неї виникають необґрунтовані претензії, найчастіше не підтримувані оточуючими. Маючи досвід подібного "відкидання", індивід може замкнутися в собі, озлобитися, часто це виявляється в ще більшій зарозумілості стосовно навколишніх людей. Таким чином, відбувається руйнування міжособистісних відносин, і виникають зовнішні конфлікти. Від людей з дуже високою самооцінкою можна почути висловлення про те, що їх ніхто не розуміє, не може по достоїнству оцінити їхні якості і досягнення, при цьому може виявлятися мінливість і підозрілість.

Хочеться відзначити, що самооцінка - динамічна частина самосвідомості особистості і при професійному підході піддається корекції.

Самооцінка - результат інтегральної роботи в сфері самопізнання з одного боку, і в сфері емоційно-ціннісних самовідносин, з іншого. Самооцінка - непостійний конструкт, вона постійно видозмінюється і вдосконалюється. Самооцінка обумовлена сполученням знання про себе і світогляду, норм і цінностей, властивих людині. Саме самооцінка виконує функцію регуляції поводження і діяльності, тому що вона може співвідносити потреби і домагання людини та її можливості.

Самооцінка = домагання / можливості.

Самооцінка є "стрижнем" саморегуляції на всіх етапах її здійснення, включається в структуру мотивації, визначає спрямованість саморегулювання, вибір засобів і впливає на інтерпретацію досягнутого ефекту поведінки [7].

Досить високий рівень розвитку саморегулювання поведінки, що об'єктивно виражається в тонкості, диференційованості й адекватності всіх усвідомлених поведінкових реакцій, вчинків, вербальних проявів, відповідає зрілому станові розвитку самосвідомості вцілому: адекватній самооцінці, а також орієнтації на самооцінку, а не на оцінку іншими. Самооцінка - на початкових етапах результат інтеорізації оцінки себе іншими - згодом емансипується від оцінок оточуючих і все більше здобуває значення внутрішнього регулятора поводження.

Можна виділити 2 рівні саморегулювання:

1. Тактичний - саморегулювання, що має чіткі тимчасові межі,