Перший етап (стадія) – формування первісного (абстрактного) мотиву. Він складається з формування потреби особистості і спонукання до пошукової активності. Для того, щоб об’єктивно існуюча потреба перетворилась в потребу особистості, необхідно щоб людина прийняла її, зробила значимою для себе. А для цього необхідно, по-перше, щоб потреба була усвідомлена, тобто щоб з’явилося відчуття голоду, спраги, бажання сподобатися потенційному сексуальному партнеру, придбати коштовну річ, яка б мала символізувати прилучення до певної референтної групи і т. ін.; по-друге, як відзначає Е. П. Ільїн, необхідно, щоб потреба досягла певного порогу, за яким починається фізичний (якщо це вітальна потреба) або психологічний (соціально обумовлені потреби) дискомфорт [, 75].

Схожі думки зустрічаємо й у інших авторів. Той факт, що потреба може стати спонуканням для активності, лише якщо вона знайшла своє відображення у переживанні відзначає, зокрема, Л. І. Божович [, 304]. Виникнення переживання, продовжує вона, породжує стан напруженості і афективне прагнення позбутися його, відновити порушену рівновагу. Отже, поява бажання задовольнити потребу є третім моментом формування мотиву, під впливом якого виникає спонукання до пошуку шляхів і засобів задоволення потреби.

Друга стадія формування конкретного мотиву – пошукова зовнішня або внутрішня активність.

Зовнішня пошукова активність здійснюється людиною в тому випадку, коли вона потрапляє в незнайому обстановку або не володіє необхідною для прийняття адекватного рішення інформацією і під впливом первинного мотиву вимушена зайнятися пошуком в зовнішньому середовищі реального об’єкта, який міг би задовольнити наявну потребу (за принципом “що попаде під руку”) [, 77].

Внутрішня пошукова активність пов’язана з уявним перебиранням конкретних предметів задоволення потреби і умов їхнього отримання. Значимість внутрішньої активності для формування мотиву була очевидна вже для Аристотеля, який писав “Людиною рухає те, чого хочеться, і завдяки цьому приходить до руху розум, так як бажане являє собою вихідну точку для практичного розуму” [, 106]. Людина здійснює вибір мети та шляхів її досягнення з урахуванням багатьох факторів: конкретних зовнішніх умов, наявних умінь і навичок, моральних норм і цінностей (наявності певних переконань, ідеалів, установок ставлення до чого-небудь), рівня домагань та ін. З цього приводу С. Л. Рубінштейн писав, що мотив як усвідомлене спонукання для певної дії формується в міру того, як людина враховує, оцінює, зважує обставини, в яких вона знаходиться, і усвідомлює мету, котра перед нею встає; зі ставлення до неї і народжується мотив в його конкретній змістовності, необхідний для реальної життєвої дії [, 51-52]. Ж. Нюттен теж розглядає мотивацію як процес інтелектуальної обробки потреб і втілення їх в плани, цілі, способи дії з урахуванням можливостей середовища і особистих можливостей, самооцінок і т. п. [, 64].

Не заперечуючи ролі потреби в наданні енергії мотиву, в усвідомленні необхідності здійснення певних дій, слід все ж таки мати на увазі, що її роль у спрямуванні енергії в певне річище є до певної міри обмеженою. Як пише К. Роджерс, навіть первісні, вихідні потреби і прагнення можуть діяти у людини лише за тієї умови, що вони підтримані відповідними нормативами [, 107].

Отже, завданням другого етапу мотиваційного процесу насамперед є визначення суб’єктивної ймовірності досягнення успіху при різних способах поведінки та діяльності. Цей прогноз робиться людиною з урахуванням своїх можливостей і ситуації, в якій вона знаходиться [, 79]. Іншим важливим завданням другого мотиваційного етапу є передбачення (прогнозування) наслідків обраного шляху досягнення мети. Саме на цьому етапі й може виникати страх, якщо цей прогноз виявиться несприятливим. В ситуаціях соціальної взаємодії, наприклад, індивідом враховуватиметься можлива негативна реакція інших людей на передбачувану дію: моральний осуд, зауваження, яке може негативно позначитись на самооцінці і т. ін. Під дією такого роду соціального страху ймовірно буде змінюватися притаманна для особистості мотивація діяльності (тобто мотивуючим фактором буде вже не прагнення досягти успіху, а прагнення уникнути невдачі). Таким чином, можна зробити попередній висновок, що вивчаючи страхи дорослих людей (а це переважно соціальні страхи) в емпіричній частині дослідження доцільно буде проаналізувати оцінки за шкалою мотивації на досягнення успіху та шкалою мотивації на уникнення невдачі (передбачається використання методики діагностики особистості на мотивацію до успіху та методики діагностики особистості на мотивацію до уникнення невдач Т. Елерса).

Далі я вважаю за потрібне аргументувати цю тезу, на підставі аналізу теоретичного матеріалу більш докладно висвітливши взаємозв’язок зазначених видів мотивації зі страхами дорослих людей.

Однією з перших концепцій мотивації досягнення є модель ризикового вибору – сформульована Дж. Аткінсоном на підставі запропонованої К. Левіним парадигми: “особистість на оточення”, що передбачає розгляд взаємодії особистості і соціуму [, 346-363]. У дослідженні Дж. Аткінсона мотивація досягнення успіху являє собою інтеграційне утворення, в якому виділені дві мотиваційні тенденції: прагнення до успіху і прагнення до уникнення невдачі. Мотиваційні тенденції є досить складними. До них входять: постійні особистісні диспозиції – мотиви; ситуативні безпосередні детермінанти поводження – очікування або ймовірність і суб’єктивна спонукальна цінність майбутнього успіху або невдачі. Модель Дж. Аткінсона більшою мірою спрямована на опис і передбачення результатів мотиваційного процесу, ніж на його трактування, але не дивлячись на цю обставину, стала основою для розробки проблем мотивації досягнення успіху і отримала розвиток в рамках низки психологічних теорій [, 13-19].

При вивченні когнітивних змінних були зроблені уточнення відносно основних мотиваційних установок в структурі мотивації досягнення. До відомих мотиваційних тенденцій була додана ще одна мотиваційна установка. На думку Х. Д. Шмальта, компонент “уникнення