З дещо іншого боку співвідношення між страхом невдачі і мотивацією досягнення розглядається Мак Клеландом []. Дослідник вважає, що страх невдачі у соціальних ситуаціях не завжди призводить до реакції уникання. Можливість несприятливих наслідків, які настануть, якщо діяльність виявиться невдалою має усвідомлюватися індивідом в будь-якому разі (тобто має місце усвідомлення ризику), відповідно з цим індивіди мотивовані на уникнення невдачі волітимуть обирати легкі задачі, де ризик є невеликим, але такий індивід може обирати і задачі високої складності, в цьому разі ризик невдалої діяльності об’єктивно підвищується, однак індивід може зберегти психологічний комфорт: “так мене спіткала невдача, але й задача була важкою, отже я не винен”. Тобто, схильна до страху особистість приступаючи до діяльності може бути мотивована на уникнення невдачі, але в той же час підсвідомо бути готовою до невдачі і заздалегідь психологічно захищеною від її негативних наслідків (моральний осуд товаришів, догана, “рознос” з боку начальника, докори власного сумління). В будь-якому разі схильний до страху індивід обиратиме неадекватний ступінь ризику: або малий, або надмірно великий. Таким чином, можна зробити попередній висновок, що соціальний страх пов’язаний з неадекватним ступенем ризику. Далі в емпіричній частині це припущення буде перевірене за допомогою методики діагностики схильності до ризику Шуберта. Шкала схильності до ризику як раз і дозволить визначити яка схильність до ризику наявна у індивіда: підвищена, знижена або середня. Порівняння ж значень за шкалою з оцінками по шкалах мотивації на досягнення успіху та мотивації на уникнення невдачі дозволить підтвердити або спростувати закономірності зв’язку між мотивацією, страхом і ризиком, які були виявлені при теоретичному аналізі матеріалу.

Ще однією психічною характеристикою особистості, яка безпосередньо пов’язана з мотивацією на досягнення мети або уникнення невдачі є рівень тривожності.

Страх і тривога, на думку одних авторів, мають лише кількісні відмінності, а на думку інших, відрізняються принципово, як за своїми механізмами, так і за способами реалізації. Так, М. Литвак вважає, що тривога – це емоція, що виникає при загальній оцінці ситуації як несприятливої [, 402]. Якщо джерело тривоги неможливо ліквідувати, тривога переходить у страх. Таким чином, на його думку, страх – це результат тривоги і мислення. В той же час К. Ізард, навпаки, вважає, що первинною і самостійною емоцією є страх, а тривога являє собою комбінацію декількох емоцій, однією з яких є страх, а іншими її компонентами, на думку цього дослідника є почуття суму, провини і сорому [, 198].

Слід зазначити, що більшість авторів (як вітчизняних, так і зарубіжних) схильні розглядати тривогу як реакцію на невизначений, часто невідомий сигнал, а страх як відповідь на конкретний сигнал небезпеки. При цьому між тривогою і страхом є низка принципових відмінностей, що стосуються як походження цих феноменів, так і їх психічних проявів. Так, тривога частіше виникає задовго до настання небезпеки, в той час як страх виникає при її настанні, або незадовго до цього моменту [, 72]. Джерело страху, як правило, усвідомлюється людиною і носить цілком конкретний характер (злий собака, майбутній іспит, суворий начальник), в той час як джерело тривоги часто не усвідомлюється або не піддається логічному поясненню. Тривога частіше викликає загальне збудження організму (зокрема – симпатичної системи), а страх гальмує діяльність, активізує парасимпатичну систему і у великих дозах – паралізує людину. Тривога спроектована у майбутнє, а джерелом страху є минулий психотравмуючий досвід. І, нарешті, тривога носить соціально обумовлений характер, а в основі страху лежать біологічні інстинкти.

Достатньо виражена тривога включає два компоненти: усвідомлення фізіологічних відчуттів (серцебиття, пітливість, нудота та ін.) і психологічне усвідомлення самого факту тривоги. Тривожність іноді посилюється почуттям сорому (“Інші побачать, що я боюсь). Важливим аспектом “тривожного” мислення є його селективність: суб’єкт схильний обирати певні теми з оточуючого життя та ігнорувати інші, щоб довести, що він правий, розглядаючи ситуацію як лякаючу, або навпаки, що його тривога марна і невиправдана. Тривожність може викликати сплутаність і розлади сприйняття не тільки часу і простору, але й людей та значень подій.

Психологічними дослідженнями було також встановлено, що тривожність як така не є лише негативною рисою особистості, що провокує більш часте у порівнянні з нормою переживання емоції страху, а в певних ситуаціях навіть може бути корисною для індивіда і для виконання його соціальних функцій. Було зокрема з’ясоване, що високотривожні люди краще впораються з виконанням не дуже складних логічних завдань, а ось складні завдання краще розв’язують