Принципу поступового звикання до викликаючих страх стимулів, що був закладений в основу контр-обумовлювання і систематичної десенсибілізації, протистоїть принцип руйнування обумовлених страхів методом "переповнення". Такий вид усунення страхів був названий імплозивною терапією (від англ. implosion – букв. “вибух всередину”, за аналогією з explosion – вибух). Принцип імплозивної терапії полягає в тому, що реакції страху і його поведінкові прояви – поведінка уникнення чи запобігання зникають, якщо стимули, що викликають страх впливають на клієнта з великою інтенсивністю і тривалий час. В терапевтичній практиці, окрім терапії страхів, цей прийом використовують для терапії нав’язливих дій. Наприклад, поведінковий компонент страху бруду, що виражається в нав’язливому митті рук, усувається тим, що клієнт занурює руки у бруд, але від миття утримується досить тривалий час.

А. Лазарус [, 228-232] описує випадок терапії, коли пацієнта лікарні, що боїться заразитися повнотою внаслідок тісного контакту з повними людьми вміщують (за його згоди) в палату з дуже повними пацієнтами, котрі безумовно будуть торкатися його. Через деякий час страх тілесного контакту з повними людьми зник.

Оскільки поведінка втечі чи запобігання в даному випадку неможлива, то відбувається звикання до стимулів, що викликають страх, і сама втеча стає непотрібною.

Зазначений прийом відомий також під назвою експозиції. Експозиція в терапії страхів використовується в двох формах: у реальності (in vivo) і в уяві (in sensu). Експозиція в уяві використовується або на початковому етапі як підготовчий захід, або як самостійний метод терапії в тому випадку, якщо тривала експозиція в реальності неможлива (наприклад, при страху насильницьких дій). Часто обидва способи експозиції складають єдину процедуру – клієнт спочатку звикає до страшних стимулів в уяві, потім домагається того ж у реальності.

Розходження методу експозиції і методу запобігання реакції уникання є незначним, адже тривалий час пред'являти страшний стимул, тим чи іншим способом не запобігши реакції втечі, практично неможливо.

В застосуванні імплозивних методів велике значення мають ефекти, пов’язані з наявністю у людей вищих психічних функцій. Когнітивні процеси справляють значний вплив як на виникнення страху, так і на його терапію. В цьому зв’язку можна згадати ще один різновид імплозії, що виник на стику психоаналізу і поведінкової терапії. В методі, запропонованому Хоганом головною метою стає досягнення вищого ступеню емоційного напруження по відношенню до об’єкта страху. Реальність в цьому випадку перестає мати самостійне значення. Поступово в діалозі з терапевтом досягається вищий ступінь емоційної напруги, активно включаються навіюючі психоаналітичні впливи. Ось як Хоган починає свою роботу з добровольцем – студентом, що боїться змій [, 86]:

"Ось перед нами величезна, могутня змія, майже така ж велика, як людина, зла, жахлива, потворна, слизька, і вона обвиває вас... Ви почуваєте її на вашому животі, ви почуваєте, як вона вас кусає, її отрутний зуб простромлює вашу потилицю". Особливого емоційного заряду Хогану вдавалося досягти, якщо описувалося, як об'єкт страху здійснював сексуальне насильство чи ушкоджував статеві органи. В контрольній терапії після такого роду імплозії біля 70 відсотків піддослідних виявилися в змозі вільно маніпулювати об’єктами страху.

Перевага, яку зазвичай відносять до імплозивних методів терапії страху, полягає в їх відносній короткочасності. Двох-трьох сеансів імплозії звичайно буває достатньо для повного чи часткового усунення суб'єктивного та / або поведінкового компонента страху. Істотні зміни можна зафіксувати також на фізіологічному рівні (шкіряно-гальванична реакція, серцевий ритм) і в самозвітах клієнтів. Але в силу того, що сама процедура може бути досить неприємною, до імплозивної терапії пред'являються досить жорсткі вимоги.

Перша, і найважливіша, полягає в тому, що клієнт повинен прийняти рішення про участь в імплозивній терапії абсолютно добровільно й усвідомлено – на основі повної і достовірної інформації про суть методу і його ефекти. Іншими словами, для успіху терапії необхідний досить високий рівень мотивації і відповідальності. З цієї причини імплозивні методи терапії страхів практично ніколи не застосовують до дітей. Далі, очевидні вимоги до рівня фізичного здоров'я – адже імплозія створює досить високі фізіологічні навантаження. Рідко, у силу технічних складнощів, застосовують імплозію до страхів, що мають комплексний характер, і соціальних страхів, не застосовують її до тривожних особистостей. Клієнту надають право припинити процедуру в будь-який момент і заздалегідь обумовлюють знак, по якому імплозія буде припинена. Інакше кажучи, ідеальний об'єкт для імплозивної терапії – дорослий здоровий клієнт, досить сміливий і відповідальний, одиничний страх якого виник у результаті випадкової травмуючої події: аварія, насильство, нещастя, смерть близької людини і т. ін.

Оскільки соціальні страхи пов’язані, як правило, з неадекватною мотивацією (переважанням мотивації на уникнення невдачі над мотивацією досягнення успіху) дієвим засобом боротьби зі страхами дорослих людей є підвищення їх мотивованості.

Сила мотиву залежить від багатьох факторів. Спеціальними дослідженнями виявлена зокрема залежність сили мотиву від ступеня усвідомленості і ясності об'єкта мотивації. На силі мотиву позначається закріпленість навички, привабливість об'єкта впливу. Очікуваний результат, ідеалізований об'єкт підсилюють мотив. Під впливом сильної мотивації подія, що є небажаною, здається менш ймовірною, ніж вона є насправді [, 66].

На силу мотиву можуть впливати похвала чи осудження, змагання з іншими, зачеплене самолюбство, проблемність і загадковість задачі, що стоїть перед людиною, привабливість об'єкта і т.п.

Найширше у спеціальній літературі