висвітлена проблематика застосування похвали, морального заохочення й осудження. Питання про вплив заохочення і покарання вивчається психологами в основному в зв'язку з проблемою навчання, де вони розглядаються як позитивне і негативне підкріплення. Мак Клеланд з'ясовував вплив підбадьорення на повторення бажаної реакції і несхвалення — на гальмування небажаної реакції і прийшов до висновку, що перше діє сильніше, ніж друге []. Однак подальші дослідження цього питання за рубежем і в нашій країні виявили суперечливість одержуваних результатів: одні автори стверджували, що похвала є побудником більшої сили, ніж осудження, інші ж стверджували зворотне, треті доводили дієвість і похвали й осудження. Наприклад, за даними Е. П. Ільїна, після заохочення збільшили вольове зусилля 94 % учнів, а після осудження — 81 % учнів [, 86]. Слабке осудження збільшувало вольове зусилля ще частіше (у 92% учнів). Сильні осудження і заохочення приводили до послаблення вольового зусилля.
Публічна похвала дуже добре оцінюється людьми, у той час як публічне іронізування викликає в залежності від особливостей мотиваційної сфери людини і рівня тривожності роздратування або страх і реакцію уникнення. Що ж стосується догани наодинці, то більше половини людей реагують на неї позитивно [, 87].
Негативна оцінка справляє позитивний (стимулюючий) вплив, якщо вона цілком обґрунтована і дана тактовно, з урахуванням ситуації і стану людини, її індивідуальних особливостей. Характерно, що самі гірші результати роботи, за даними А. Г. Ковальова, виявилися не у тих, кого критикували, а у тих, кого ніяк не оцінювали [, 58]. «Непомічені», тобто ніяк не оцінювані, люди починали працювати усе гірше і гірше внаслідок зниження сили мотиву до виконуваної роботи, тому що вважали, що вона нікому не потрібна.
А. Г. Ковальов позитивні і негативні оцінки поділяє на глобальні, коли оцінюється вся особистість, і парціальні, часткові, пов'язані з якоюсь конкретною діяльністю (конкретним завданням). Він вважає, що глобальна оцінка, як позитивна, так і негативна, шкідлива. У першому випадку вона вселяє почуття непогрішності, що знижує самокритичність і мобілізаційний потенціал особистості (вимогливість до себе), а в другому випадку підриває віру людини в себе, що приводить і до закріплення страху перед невдачею та інших соціальних страхів.
При парціальній позитивній оцінці людина усвідомить, що ще не усе зроблено, що успіх не дає підстав для самозаспокоєння; при негативній же парціальній оцінці вона не втрачає впевненості в собі, не знижує мотиваційний потенціал, розуміє, що невдачу можна перебороти, тому що вона має для цього достатньо можливостей.
А. Г. Ковальов відзначає, що люди віддають перевагу прямій оцінці їхньої діяльності, якщо вона позитивна. При цьому чим значніше успіхи, тим більше людина відчуває потребу в прямій публічній оцінці. І навпаки, при невдачі пряма оцінка неприємна, а тому людина віддає перевагу непрямій, коли конкретно її не називають; у цьому випадку вона прагне з більшою активністю вести справу.
Природно, оцінка повинна бути, як правило, адекватна дійсним досягненням людини. Однак у ряді випадків для стимулювання активності старанної, але не дуже здатної чи боязкої і невпевненої у собі людини варто похвалити її і за невеликі і навіть мнимі успіхи.
II. Емпіричне дослідження страхів дорослих людей
2.1. Методика і процедура дослідження
Форми і прояви страхів у дорослих людей різноманітні. В міру включення дорослої людини у соціум, її страхи стають усе більш соціальними (на відміну від дітей молодшого віку, для яких характерні переважно “природні” страхи – страх вогню, темряви, тварин). Процес своєрідної “соціалізації” страхів починається ще у дошкільному віці і інтенсифікується в підлітковому, коли на перший план виходять страхи, пов’язані з міжособистісним спілкуванням (спілкування з особами протилежної статі, побоювання агресивних насильницьких дій з боку недоброзичливо налаштованих ровесників тощо). Страхи дорослої людини мають ще більш широкий соціальний контекст: страх перед спілкуванням (насамперед перед можливими проявами вербальної, а іноді навіть і фізичної агресії з боку опонента) поєднуватиметься з генералізованим соціальним страхом не зайняти свого місця в суспільстві, не досягти життєвого успіху або в більш вузькому сенсі – розчарувати (дружину, дітей, начальство) не впоратися з дорученою роботою, викликати моральний осуд оточуючих. Страх сковує людину, заважає їй діяти вільно і невимушено.
З точки зору практичного значення досліджуваної проблематики значний інтерес представляє питання про взаємозв’язок страху і мотивацією на досягнення особисто значимих цілей. Тобто виникає питання: чи є зв’язок між страхом та мотивацією на досягнення мети і чи заважає страх вводити до процесу розв’язання задачі елемент виваженого адекватного ризику. Звідси можна сформулювати гіпотезу дослідження: Існує зворотна залежність між рівнем особистісних страхів індивіда та його мотивацією на досягнення мети. Окрім того, індивіди з високим рівнем особистісних страхів віддають перевагу низькому або надмірно високому ризику, де невдача не загрожує престижу.
При проведенні дослідження використовувалися наступні методики: 1) Методика діагностики особистості на мотивацію до успіху (Т. Елерс); 2) Методика діагностики особистості на мотивацію до уникнення невдач (Т. Елерс); 3) Методика діагностики ступеню готовності до ризику (Шуберт); 4) Методика виявлення тривожності Спілберга; 5) Опитувальник ієрархічної структури актуальних страхів особистості. Нижче поданий короткий опис використовуваних методик.
1) Методика діагностики особистості на мотивацію до успіху
Методика представляє собою опитувальник, процедура дослідження полягає у заповненні опитувальника респондентом. Текст опитувальника представлений у додатку .
Ключ для обробки результатів:
1 бал нараховується респонденту за відповіді “Так” на питання 2, 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 14, 15, 16, 17, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 32,