Також було виявлену велику негативну кореляцію між мотивацією на досягнення успіху і мотивацією на уникнення невдачі (-0,61). Дана закономірність може бути пояснена в межах існуючих концепцій мотивації, в яких мотивація на досягнення успіху і мотивація на уникнення невдачі зазвичай розглядаються як різноспрямовані фактори психічної активності. Так, Н. І. Конюхов розглядає мотивацію на досягнення успіху в рамках поведінкової формули “прагнення до успіху – мета – активність – досягнення успіху” [, 97]. Основоположною тут є категорія “активність”, яка трактується як усталена спрямованість на досягнення мети, передбачення успішного результату діяльності. В даному випадку страх невдачі практично “виключений” зі структури мотивації, адже страх – це емоція, яка заснована на гальмуванні, а не збудженні, що й знаходить своє відображення у структурі діяльності підданих страху невдачі індивідів за принципом “краще вже нічого не робити, ніж зробити щось не так”. На думку Х. Хекхаузена, мотивація на досягнення успіху може бути визначена як прагнення домогтися максимально високої ефективності діяльності в усіх випадках, де можуть бути застосовані категорії успіху або невдачі. Основоположним, за Хекхаузеном, є мотив збереження мотивації у випадках, коли несприятливі обставини примушують коригувати вихідну мету, або відкладати її (іноді на досить тривалі терміни – місяці або роки). Таким чином “створюються складні і довгий час існуючі структури з основної і побічної діяльності, котрі призводять через досягнення серії “субцілей” до головної, нехай навіть дуже віддаленої, мети” [, 93]. Такий тип мотивації (а отже, і реальної діяльності) є фактично недосяжним для особистостей з високою мотивацією на уникнення невдачі. Будь-яка більш менш серйозна перешкода руйнує їхню мотивацію, “вибиває з сідла”. Страх паралізує таку особистість, часто призводить до повної відмови від діяльності.

Цілком логічно припустити, що страх невдачі пов’язаний зі зниженими показниками особистісної схильності до ризику. Однак негативна кореляція між узагальненим показником актуальних страхів і схильністю до ризику є невисокою (-0,24). Для того, щоб з’ясувати причину цього явища, а також виявити інші закономірності, що пов’язані з особистісним рівнем страху наявні усереднені оцінки по шкалах доцільно звести в таблицю, проаналізувавши їх окремо для трьох груп респондентів: з низьким, середнім і високим рівнем страху (таблиця ).

Таблиця 2..

Усереднені оцінки по шкалах для респондентів з різним рівнем страху |

Рівень особистої тривожності | Рівень реактивної тривожності | Мотивація на досягнення успіху | Мотивація на уникнення невдачі | Схильність до ризику

Рівень страху | Середнє значення | Стандартне відхилення | Середнє значення | Стандартне відхилення | Середнє значення | Стандартне відхилення | Середнє значення | Стандартне відхилення | Середнє значення | Стандартне відхилення

Низький | 1,17 | 0,41 | 1,17 | 0,41 | 3,0 | 0 | 1,17 | 0,41 | -8,17 | 2,23

Середній | 1,30 | 0,56 | 1,35 | 0,57 | 2,57 | 0,59 | 1,57 | 0,59 | 3,61 | 16,40

Високий | 3,11 | 0,79 | 3,11 | 0,74 | 2,18 | 1,22 | 2,32 | 0,86 | -17,04 | 25,42

Дані таблиці наочно ілюструють відмінності між респондентами з низьким, середнім і високим рівнем страху, ці дані підтверджують закономірності, виявлені методом кореляційного аналізу. Так, середнє значення за шкалою рівня особистісної тривожності є найменшим у респондентів з низьким рівнем страху і, відповідно, найбільшим у респондентів, у яких рівень страху є високим. Теж саме стосується й рівня реактивної тривожності. Отримані дані є цілком зрозумілими виходячи з розуміння тривожності як особистісної риси індивіда, що провокує більш часте в порівнянні з нормою переживання емоції страху. Відмінності між особистісною і реактивною тривожністю проявляються в даному випадку у спрямованості відчувати почуття тривоги в даний момент (реактивна тривожність) чи у підвищеній схильності відчувати почуття тривоги і страху взагалі в процесі життєдіяльності. Тобто особистісна тривожність характеризує усталену схильність сприймати велике коло ситуацій як загрозливі і реагувати на такі ситуації станом тривоги. Реактивна ж тривожність характеризується занепокоєнням, нервозністю; дуже висока тривожність може бути пов’язана з наявністю невротичного конфлікту.

Значні відхилення від рівня поміркованої тривожності, висока тривожність, передбачає схильність до проявів реакції страху і тривоги у індивіда в ситуаціях оцінки його компетентності. В цьому випадку й проявляється зв’язок тривожності і мотивації діяльності, так як індивіди з високим рівнем тривожності демонструють стійку мотивацію на уникнення невдачі і страх перед діяльністю, яка до такої невдачі може призвести. Виходячи з цих позицій можна інтерпретувати дані таблиці , які свідчать, що мотивація на досягнення успіху у індивідів з високим рівнем страху нижче, а мотивація на уникнення невдачі – вище, ніж у індивідів з низькими і середніми показниками страху. В той же час звертає на себе увагу порівняно високе стандартне відхилення (мотивація досягнення успіху) яке дозволяє висунути припущення, що певній частині індивідів з високим рівнем страхів мотивація на досягнення успіху все ж таки притаманна. Опосередкованим підтвердженням цієї тези можуть слугувати й вже згаданою раніше низькою кореляцією між шкалами узагальненого показника рівня страху і шкалою схильності до ризику. Далі я вважаю доцільним