Таблиця 2..

Співвідношення оцінок за шкалою “Мотивація на досягнення успіху” з усередненими оцінками по шкалі “Схильність до ризику” для респондентів з високим рівнем страхів

Оцінки за шкалою “Мотивація на досягнення успіху” | Усереднені оцінки за шкалою “Схильність до ризику”

1 | -30,75

2 | -27,40

3 | 1,40

4 | 3,66

Як видно з таблиці при низькій мотивації на досягнення успіху усереднені оцінки по шкалі “Схильність до ризику” також є низькими. Тобто респонденти, які мотивовані не на досягнення успіху, а на уникнення невдачі, мають в середньому значно знижену схильність до ризику, іншими словами, вони фактично нездатні адекватно ризикувати і в більш широкому сенсі – приймати адекватні рішення в ситуаціях невизначеності і непевності. Напротивагу цьому усереднені показники за шкалою “Схильність до ризику” у респондентів, що мають високий рівень страху, але водночас і високу мотивацію на досягнення мети подібні до середніх значень респондентів, не схильних до страху і тривожності (таблиця ).

Слід однак зазначити, що таке поєднання (високий рівень страху і одночасно висока мотивація) є, по суті, нетиповим. За результатами проведеного дослідження таке поєднання характерне лише для 6 респондентів з 28, що мають високі оцінки за шкалою узагальненого показника рівня страху, тобто наявне співвідношення 21 % проти 79 %. Однак хоча в цілому респондентам з високим рівнем страху непритаманна мотивація на досягнення мети, для тих індивідів, які таку мотивацію все ж таки проявляють, вона може компенсувати схильність до страху і тривожності.

Констатацією наявності адекватного рівня ризику для деяких респондентів з високими оцінками за шкалою страхів пояснення високого середнього відхилення оцінок шкали “Схильність до ризику” таблиці не вичерпується. Річ у тім, що високий рівень страху може поєднуватися з високою схильністю до ризику. Це особливо добре помітно, якщо представити оцінки за шкалою “Схильність до ризику” для респондентів з підвищеними оцінками за шкалою страхів графічно (додаток ). На графіку добре видно, що двоє респондентів (№ 55 та № 57) мають явно підвищену схильність до ризику (в той час як оцінки за шкалою “Узагальнений показник рівня страху” для них є високими. Цікаво, що респондент № 57 має одночасно й високу мотивацію на досягнення успіху а з цього, в свою чергу, можна зробити висновок, що підвищення мотивації досягнення успіху при страхах може бути рекомендоване лише в певних межах: надмірне підвищення мотивації призводить не до прояву адекватного рівня ризику, а до його перевищення, тобто пов’язано зі схильністю до надмірно високого рівня ризику.

Поєднання страху і схильності до ризику може здатися досить дивним, але тільки на перший погляд. Якщо розглядати ризикованість певної дії (діяльності) як високу ймовірність невдачі, то й схильність до ризику у особистостей з високою мотивацією на уникнення невдачі (страхом невдачі) можна пояснити: невдача зазвичай об’єктивно потребує перебудови програми дій, пошуку нових рішень. Паралельно відбуваються когнітивні процеси виявлення причин неправильних дій, ставляться нові завдання. Однак при збільшенні невдачі, в тому числі й за рахунок збільшення кількості невдалих спроб, зростає й ймовірність дезорганізації психічної діяльності. Невдача призводить до суб’єктивних переживань негативного змісту. Ці переживання знайомі практично кожній дорослій людині. Виникають вони тому, що невдача завжди пов’язана з загрозою зміни самоповаги, самооцінки і престижу, з ймовірністю особистого конфлікту. Людина ж з високим страхом невдачі, яка одночасно обирає діяльність підвищеної складності (в якій ризик невдачі об’єктивно є високим) ніби “застраховується” від таких негативних переживань. Інакше кажучи, особистість з високим страхом невдачі може обирати задачі підвищеної складності, тому що невдале їх розв’язання не загрожуватиме її престижу і самоповазі. Цей висновок добре узгоджується, зокрема, з експериментальними даними Х. Хекхаузена про зміну мотивації виходячи з моделі вибору ризику. Він з’ясував, що у піддослідних з високим страхом невдачі після невдалого виконання легкої задачі мотивація знижується, а після невдалого виконання важкої задачі – залишається на попередньому рівні, чи навіть підвищується. У піддослідних з низьким страхом невдачі і високою мотивацією на успіх спостерігається зворотна тенденція [, 402-404]. Щоправда, як цілком слушно зауважує Н. А. Батурин, закономірності зміни мотивації і схильності до ризику значною мірою залежать від інтенсивності (“величини”) невдачі [, 59]; представлені Хекхаузеном закономірності були виявлені в ході лабораторних експериментів, де експериментатор створює невдачі низької інтенсивності (тобто особистісна значимість досягнення успіху є для піддослідного достатньо низькою). Тому при невдачах великої інтенсивності їхній вплив може бути іншим.

Також при розгляді залежності “страх – схильність до ризику” слід брати до уваги ступінь відмінності задач за їхніми можливими негативними наслідками. Так, навряд чи знайдеться людина, яка скалічившись внаслідок невдалого стрибку з мосту знайде втіху у розмірковуваннях про велику складність вихідної задачі (“міст був високим”, “місце незнайомим”, “річка неглибокою”), однак при розв’язанні задач, які ставить соціальне життя, обраний великий ступінь ризику цілком може поєднуватися з високим страхом невдачі. Ця теза може бути проілюстрована, наприклад, феноменом “професійних абітурієнтів” – молодих людей, що рік у рік вступають до одного й того самого престижного вузу (рік у рік провалюючись на вступних іспитах). Багатьма з них рухає не любов до конкретного навчального закладу чи конкретної престижної спеціальності (актора, дипломата, перекладача), а саме замаскований страх невдачі (страшно провалитися на іспитах у вуз