Так звані “вербальні моделі” також можуть спровокувати механізм навчання на моделях. Наявність уяви дозволяє людині живо представити собі неприємні наслідки тих чи інших вчинків, небезпечні дії людей або об’єктів фізичного світу. Страх може сформуватися, якщо людину просто налякають, як наслідок підкріплених або непідкріплених загроз. В ранньому дитинстві, коли досвід людини ще невеликий, вплив залякування і погроз особливо сильний, адже дитина не може повною мірою оцінити ймовірність їхнього здійснення. Страх, який сформувався в такий спосіб закріплюється на рівні підсвідомості і проявляється вже у дорослому віці у вигляді немотивованого страху насилля, хвороби, транспортних засобів, технічних пристроїв та ін.

Деякі дослідники прагнуть виявити взаємозв’язок генезису страхів з емоційними станами. На сьогоднішній день поки що не існує загальновизнаної класифікації емоцій, яка б визначала чіткі структурні взаємозв’язки між різними емоційними станами. В цьому плані представляє інтерес спроба Р. Плутчика виділити чотири пари емоцій, кожна з яких пов’язана з певними діями: руйнування (гнів) – захист (страх); прийняття (схвалення) – неприязнь (відраза); відтворення (радість) – позбавлення (зневір’я); дослідження (очікування) – орієнтація (здивування).

При одночасній наявності двох протилежних за знаком емоцій (одна з яких “притягує”, а інша – “відштовхує” організм від певного об’єкта зовнішнього середовища) підсумкова реакція буде визначатися їхньою силою, а при рівності провідних мотивів розвивається стан яскраво вираженого конфлікту [, 234]. Ця ситуація, що виражена прислів’ям “і хочеться, і колеться”, напевне, в тому чи іншому ступені знайома кожній людині. Наприклад, молодий чоловік хоче підійти познайомитись до дівчини, що йому сподобалася, і водночас передчуття можливої реакції неприязні викликає у нього страх це зробити; втомлена невдалим шлюбом жінка і хоче зрадити своєму чоловіку, і в той же час боїться втратити його.

Емоційні подразники можуть викликати емоції гніву або страху. Обидві емоції викликаються чимось неприємним, але страх передбачає більш пасивний тип реагування, а гнів має наступальний, атакуючий характер. Не дивлячись на зовнішню різницю в прояві цих емоцій, в їх основі лежить один найважливіший біологічний принцип – закон самозбереження, тому ці переживання можуть легко переходити одне в одне [, 139].

Різні люди мають неоднакову схильність до розвитку у несприятливих ситуаціях емоцій гніву боа страху – цей факт був детально досліджений у лабораторії І. П. Павлова. Він відзначав схильність меланхоліка (“слабкого” типу за його класифікацією) до реакції страху, холерика (“нестримний” тип ВНД) – до ярості, сангвініка (“сильний”, “врівноважений” тип ВНД) – до радості [, 49]. Інший фізіолог – П. В. Симонов казав, що саме ці три емоції: страху, ярості і задоволення – мають свої зони у мозку вищих ссавців і індивідуальні відмінності осіб різного темпераменту пов’язані саме з переважним впливом того чи іншого нервового центру в загальному “ансамблі” мозкових структур. В цьому випадку домінуюча активність “центру страху”, “центру ярості” або “центру радості” буде визначати переважний характер типового емоційного фону тієї чи іншої людини [, 104].

Американський психолог С. Томкінс, вивчаючи генезис страхів дорослих людей прийшов до висновку, що джерелом значної кількості страхів дорослої людини стають отримані в дитинстві психічні травми і насамперед невмілі і непродумані дії батьків. Наприклад, якщо вони постійно соромлять дитину за найменші прояви страху, то внаслідок цього дитина буде відчувати сором кожного разу, коли вона чимось налякана [, 140]. Така комбінація страху і сорому надзвичайно згубно діє на тендітну психіку дитини, в подальшому це може призвести до фобічних розладів і навіть спровокувати розвиток параноїдної шизофренії. Якщо ж батьки постійно карають дитину за плач, а плач при цьому викликаний переживанням суму, у дитини може розвинутися умовно-рефлекторний зв’язок між страхом і сумом. С. Томкінс вважає, що таке поєднання негативних емоцій в майбутньому призведе до закріплення страхів та спроможне порушити здатність людини до нормальної соціальної адаптації. К. Ізард відзначає, що загроза позбавлення батьківської любові – природна причина для суму дитини. Якщо ж її карають за сум (котрий знаходить свій вираз у плачу), то в її свідомості плач асоціюється з очікуванням болю від покарання і, відповідно, – зі страхом. Тому, кожного разу, відчуваючи загрозу позбавлення батьківської любові, дитина буде відчувати сум і страх, пов’язані з почуттям самотності і страхом покарання. Переживання подібного комплексу в подальшому призведе до закріплення страху і перенесення його з ситуації взаємодії з батьками на широке коло ситуацій соціальної взаємодії [, 141].

Деякі психологи пов’язують генезис страхів з браком інформації про наявну ситуацію: при діяльності в умовах браку інформації (коли її не вистачає для прийняття всебічно продуманого рішення) стратегію поведінки диктують емоції. Р. Грановська пише з цього приводу: “емоції забезпечують людині можливість пристосуватись до існуванню в інформаційно невизначеному середовищі. В умовах повної визначеності мета може бути досягнута і без допомоги емоцій; у людини не буде ані радощів, ані торжества, якщо в заздалегідь визначений час, здійснивши декілька чітко визначених дій, вона досягне мети, досягнення якої заздалегідь не викликало сумнівів” [, 358]. На думку академіка П. В. Симонова, негативні емоції розвиваються в умовах дефіциту інформації, необхідної для організації дій. Генезис емоції страху, згідно з цією концепцією, розвивається, коли бракує відомостей, необхідних для забезпечення власного