Тож, поєднання страху невдачі і схильності до ризику (принаймні при розв’язку соціально опосередкованих задач) має цілком логічне і науково обґрунтоване пояснення. Однак, слід зазначити, що штучне “завищення планки” сприяє не досягненню життєвого успіху як такого, а лише збереженню психологічного комфорту самої людини (що, природно, не одне й те саме). Більше того, існують багаточисельні свідчення, що люди з високою мотивацією досягнення і низьким страхом невдачі досягають більших успіхів, ніж індивіди зі зворотними характеристиками мотиваційної сфери [, 7]. Отже, можна зробити висновок, що мотиваційна сфера піддослідних з надмірною схильністю до ризику потребує певної корекції, спрямованої на зниження страху невдачі (при цьому доцільно застосовувати методичні прийоми психологічної корекції розглянуті в пункті 1.5). Це дозволить їм ставити більш реальні життєві цілі і ефективніше їх домагатися.

В цілому, результати дослідження дозволяють підтвердити висунуту гіпотезу. Існує зворотна залежність між рівнем особистісних страхів індивіда і мотивацією на досягнення мети. Окрім того, особи з високим страхом невдачі віддають перевагу низькому або надмірно високому ризику, де невдача не загрожує їхній самоповазі та самовідношенню. Одночасно проведене емпіричне дослідження дозволило виявити залежність між мотиваційною спрямованістю особистості і можливістю адекватно приймати пов’язані з ризиком рішення. Тобто підвищення мотивації на досягнення успіху може сприяти більш адекватному обранню ступеня ризику (і в більш широкому сенсі – взагалі більш ефективному здійсненню діяльності, пов’язаної з певним ступенем невизначеності) і може бути застосоване як один з прийомів боротьби зі страхами дорослих людей.

Висновки

За підсумками опрацювання теоретичного матеріалу можна зробити наступні висновки:

Нераціональні страхи є результатом навчення, що відбувається за певними схемами. Саме таке навчення є несвідомим і часто відбувається ще у дитячому віці, коли дитину “навчають” боятися несподівані різкі зміни оточуючого середовища, голосні звуки, больові відчуття, а в більш свідомому віці – суворе поводження дорослих, проблеми у спілкуванні з однолітками, помилки педагогів.

На сьогоднішній день існує кілька пояснювальних моделей генезису страхів. Історично першою пояснювальною моделлю навчення страху є розуміння страху як класично обумовленої реакції. У відповідності з цією моделлю, страхи виникають у результаті асоціації безумовних стимулів з деякими первісно нейтральними стимулами. У відповідності з оперантною моделлю страхи можуть виникати і зміцнюватися під впливом підкріплення, яке виникає після боязливого поводження. В цьому випадку розрізняють позитивне підкріплення (приємні події) і негативне підкріплення (можливість уникнути подій неприємних). В рамках соціально-когнітивної теорії А. Бандури було сформульовано гіпотезу навчання на моделях: людині достатньо бачити, чого бояться оточуючі, щоб почати боятися того ж самого. В рамках зазначеної теорії можна також виділити так звані “вербальні моделі” – моделі лякаючих подій, які ніколи в житті даної конкретної людини не мали місця (ані в особистому досвіді, ані в засвоєному досвіді оточуючих), але які, проте, сприймаються як лякаючі внаслідок уявлення і вербалізації можливих негативних наслідків впливу того чи іншого фактору зовнішнього середовища.

Визначену роль в генезису страхів грають стилі казуальної атрибуції і рівень мотивації індивіда. В рамках експериментальних досліджень з’ясоване, що люди, схильні пов’язувати успіхи своєї діяльності зовнішніми, випадковими факторами (“мені просто пощастило”), а неуспіхи – внутрішніми, усталеними, пов’язаними зі своєю особистістю (“я такий невмілий”, “у мене завжди так”) більш схильні до страхів, ніж люди, яким такий стиль казуальної атрибуції невластивий.

В розвитку страхів важливе значення має особиста схильність людини до фобічних розладів. Люди, що страждають від страху по-перше, схильні інтерпретувати нейтральну інформацію як небезпечну, по-друге, вони переоцінюють шанси того, що станеться щось страшне і по-третє, схильні переоцінювати наслідки, до яких ці страшні події призведуть.

Страхи дорослих людей можна з певним ступенем умовності розділити на класичні або природні страхи (страх павуків, мишей, собак, вогню, темряви, насилля, хвороби та ін.) та соціальні (страх не відповідати вимогам, страх розчарувати, страх отримати відмову страх авторитарного начальства та ін.). Природні страхи найчастіше існують у формі монофобій (тобто людина боїться чогось одного), соціальні страхи в більшості випадків утворюють пов’язані (комплексні) фобії.

Особливої сили і інтенсивності страхи набувають у людей з патологічними характерами (психопатологіями). Так, для депресивних особистостей характерний страх розчарувати (дружину, начальство, суспільство), страхи шизоїдних особистостей пов’язані з можливістю попасти в залежність, для них характерний страх бути комусь зобов’язаним, страх втратити свою індивідуальність та духовну цілісність (страх божевілля). Ці форми страхів існують і у доклінічних формах, (тобто вони можуть бути характерні і для здорових людей).

Найпоширенішим соціальним страхом є страх невдачі, який являє собою узагальнений, інтегральний страх перед негативними наслідками неналежного виконання певного виду діяльності. Страх невдачі тісно пов’язаний з мотивацією діяльності. Особи з високим страхом невдачі мотивовані не на досягнення успіху, а на уникнення невдачі, в цьому разі уникання діяльності, що може призвести до невдачі пов’язано зі збереженням психологічного комфорту особистості. Тобто, мотивація на уникнення невдачі є формою психологічного захисту від соціальних страхів; підвищення ж мотивації веде до зниження соціального страху і як наслідок – до більш успішного виконання діяльності.

Для подолання страхів у дорослих людей використовують різноманітні методичні прийоми. Найбільш розповсюдженими є метод систематичної десенсибілізації (звикання до лякаючого об’єкта, шляхом поступового підвищення ступеню контакту з ним); метод контр-обумовлювання (витіснення емоції страху іншою, протилежно спрямованою емоційною реакцією) та метод імплозії (штучне різке підвищення інтенсивності страху, що в більшості випадків призводить