Оскільки страхи часто пов’язані зі специфікою мотивації індивіда, дієвим засобом подолання страхів у дорослих людей може слугувати підвищення мотивації на досягнення успіху. В ситуаціях соціальної взаємодії підвищення такої мотивації може бути досягнуто похвалою, акцентуванням уваги підданої страхам людини на її успіхах (навіть найменших, або й взагалі уявних).

За підсумками проведеного емпіричного дослідження можна зробити наступні висновки:

Найбільш вираженими у респондентів виявилися соціальні страхи, причому чільне місце посідають страхи, пов’язані з побоюванням порушень здоров’я своїх близьких родичів (насамперед батьків) та страх змін у особистому житті (втрата партнера, розлучення, подружня зрада і т. п.). Класичні фобії і природні страхи для досліджуваних респондентів характерні меншою мірою, виключенням є страх висоти.

Страх тісно пов’язаний з явищем тривожності, тобто респонденти, схильні до тривожності проявляють також і підвищену схильність до страху.

Як і передбачалося, існує пряма залежність між рівнем соціальних страхів і мотивацією на уникнення невдачі, тобто особи мотивовані на уникнення невдачі більшою мірою піддані страхам, ніж особи, мотивовані на досягнення успіху.

Особи з вираженою мотивацією на уникнення невдачі і високим рівнем особистісних страхів схильні до неадекватного ризику, тобто обирають або знижений, або надмірно завищений ступінь ризику (в останньому разі невдача у діяльності не загрожуватиме престижу).

Підвищення мотивації може компенсувати схильність до страху і тривожності. Тобто особи з високою мотивацією на досягнення мети (навіть з високою схильністю до страхів) обирають в цілому більш адекватний ступінь ризику (і отже досягатимуть кращих успіхів у своїй діяльності) ніж особи, у яких високий рівень страху пов’язаний з низькою мотивацією.

В цілому дані емпіричного дослідження дозволяють підтвердити попередньо висунуту гіпотезу: існує зворотна залежність між рівнем особистісних страхів індивіда та його мотивацією на досягнення мети. Окрім того, особи з високим рівнем особистісних страхів віддають перевагу низькому або надмірно високому ризику, де невдача не загрожує престижу.

Література

Абульханова-Славская К. А. Стратегии жизни. – М., 1991.

Александровский Ю. А. Состояния психической дезадаптации и их компенсация. – М., 1976.

Аристотель. О душе. – М., 1937.

Асеев В. Г. Мотивация поведения и формирование личности. – М., 1976.

Бандура А. Теория социального научения. – СПб., 2000.

Баранов В. Г. Депрессии при соматических заболеваниях. – М., 1984.

Батурин Н. А. Психология успеха и неудачи. – СПб., 1999.

Божович Л. И. Изучение мотивации поведения детей и подростков. – М., 1972.

Вольпе Д. Анализ индивидуальной динамки заболеваний при лечении депрессии // Эволюция психотерапии. – М., 1998. – Т. 2.

Вольпе Д. На пути к созданию научной психотерапии // Эволюция психотерапии. – М., 1998. – Т. 2.

Вольпе Д., Уолп Д. Психотерапия посредством реципрокного торможения // Техники консультирования в психотерапии. – М., 2000.

Грановская Р. Элементы практической психологии. – Л., 1988.

Грининг Т. Посттравматический стресс с позиций экзистенциально-гуманистической психологии // Вопросы психологии. – 1994. – № 1.

Гуггенбюль-Крейг А. Власть архетипа в психотерапии и медицине. – СПб., 1997.

Демина Л. Д., Сальникова И. А. Психологическое здоровье и защитные механизмы личности. – Барнаул, 2000.

Дункер К. Структура и динамика процессов решения задач // Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтера, В. В. Петухова. М., 1981.

Зелигман М. Как научиться оптимизму. – М.: Персей, – 1997.

Изард К. Э. Психология эмоций. – СПб., 1999.

Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. – СПб., 2002.

Кемпински А. Экзистенциальная психиатрия. – М., 1998.

Ковалёв В. И., Дружинин В. Н. Мотивационная сфера личности и её динамика в процессе профессиональной подготовки // Психологический журнал. – 1992. – № 6.

Ковалёв В.И. Мотивы поведения и деятельности. – М., 1988.

Кондратьева М. В. Мотивация достижения успеха в структуре личности в современной психологии // Вопросы психологии. – 1981. – № 2.

Конюхов Н.И. Словарь-справочник практического психолога. – Воронеж, 1999.

Косік В. В. Особистісні страхи призовників та їх психодіагностика. – К., 2001.

Коупленд Н. Психология и солдат. – М., 1991.

Крайг Г. Психология развития. – СПб., 2000.

Кречмер Э. Медицинская психология. – СПб., 1998.

Курс лекций по медицинской психологии и психиатрии / под ред. В. А. Абрамова. – Донецк, 1998.

Лазарус А. Мысленным взором: Образы как средство психотерапии. – М., 2000.

Литвак М. Если хочешь быть счастливым. – Ростов-на-Дону, 1995.

Люббан-Плоцца Б., Пельдингер В., Крегер Ф. Психосоматический больной на приеме у врача. – СПб., 1994.

Мышанова Н. Н. Страхи здоровых людей. – СПб., 1997.

Мягков И. Ф., Боков С. Н. Медицинская психология. Основы патопсихологии и психопатологии. – М., 1999.

Нюттен Ж. Мотивация // Экспериментальная психология / под ред. П. Фресса, Ж. Пиаже. Вып. 5. – М., 1975.

Павлов И. П. Собрание сочинений. – М., 1951. – Т. 3.

Платонов К. К., Шингаров Г. Х. Некоторые предпосылки клинико-экспериментального изучения эмоций. – Л., 1967.

Полищук Ю. И. О спорном понимании самоубийства как психологического явления // Вопросы психологии. – 1994. – № 1.

Попов Ю. В., Вид В. Д. Современная клиническая психиатрия. – М., 1997.

Практическая психодиагностика: Методики и тесты / под ред. Д. Я. Райгородского. – Самара, 1998.

Риман Ф. Основные формы страха. – М., 1998.

Роджерс К. Р. Взгляд на психотерапию: Становление человека. – М., 1994.

Ромек В. Г. Не стрелять! Психологический тренинг и полиция // Alter EGO. – 1993. – № 1.

Ромек В. Г. Поведенческая терапия страхов // Прикладная психология. – 2002. – №4.

Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – М., 1946.

Симонов П. В. Высшая нервная деятельность человека: Мотивационно-эмоциональные аспекты. – М., 1975.

Современная психология / под ред. В. Н. Дружинина. – М., 1999.

Страх: Теология. Философия. Психология