темряви і залишитися наодинці, трохи подорослішав і побувавши в лікарні, вона починає боятися уколів і людей в білих халатах, що завдають болю. Разом зі вступом до школи виникають страхи учителів, невивчених уроків і запізнень, “а так як бджоли або вогонь «кусають» рідше, ніж сварить суворий вчитель або суворий батько, то й бояться останніх сильніше” [, 36], тобто з часом соціальні страхи виходять на перше місце заміщуючи собою страхи біологічні. Тут слід зазначити, що соціальні страхи можуть витікати зі страхів біологічних, але завжди мають специфічний соціальний компонент, котрий у них виходить на перше місце, відтісняючи більш примітивні фактори виживання. Конкретні форми прояву соціальних страхів залежать від особливостей історичної епохи і типу суспільства. Наприклад в ХVIII столітті страх виявитися боягузом у дворянина, який отримав виклик на дуель, був сильніше страху ймовірної смерті, майже невідворотної, якщо противник був сильнішим.
Характер речей і явищ, котрі лякають людину, закономірно змінюється з віком, і в міру подорослішання дитини біологічні страхи відходять на другий план, поступаючись соціальним страхам і тривогам. В екстремальних ситуаціях (військові дії, спортивні двобої, природні катаклізми і катастрофи) інстинкт самозбереження може повернути ієрархію емоційних станів в попередній – дитячий, або, точніше, тваринний, стан, однак навіть в цьому випадку гуманність і виховання можуть виявитися сильніше страху смерті.
Всесвітньо відомий австрійський психотерапевт В. Франкл, який сам пройшов усі кола фашистського концтабору, писав: “В решті решт виявлялося, що тілесно-душевний занепад залежав від духовної настанови, але в цій духовній настанові людина була вільна! Заперши людину до концтабору, можна було відняти у неї все, включаючи окуляри і ремінець, але у неї залишалася ця свобода, і вона залишалася буквально до останнього подиху. Це була свобода налаштуватися так або інакше, і це «так або інакше» існувало, і весь час були ті, яким вдавалося подавити в собі збудження і подолати свою апатію. Це були люди, які як і усі йшли скрізь бараки і марширували в строю, але у них знаходилось для товариша добре слово і останній шматок хліба. Вони були свідченням того, що ніколи не можна сказати, що робить табір з людиною: чи перетвориться вона в типового табірника чи навіть в такому положенні, в цій екстремальній пограничній ситуації залишиться людиною” [, 154].
Польський психіатр А. Кемпінські, оцінюючи співвідношення біологічних і соціальних страхів, вказував, що їхня відмінність полягає у відмінності умов існування наших предків і сучасних людей. Він писав “Повсякденне життя в цивілізованому суспільстві не загрожує багатьма такими страшними ситуаціями для життя. При отриманні їжі людина не піддається атакам інших тварин, не тоне у воді, не веде боротьби за владу або збереження свого престижу чи престижу свого племені. Це, звичайно, не означає, що сучасне суспільство безпечне, але смерть в ньому відбувається таємно, як у випадку промислових отруєнь, або зовсім несподівано – при нещасних випадках” [, 26].
Оригінальним підходом до структури особистості людини відзначались погляди швейцарського психолога і філософа Карла Юнга. Він передбачав, що досить важливі процеси відбуваються на межі свідомого і безсвідомого, де стикаються Его і Тінь []. Его є свідомою частиною особистості, а Тінь – це ядро безсвідомого, куди входять бажання, які відкидаються індивідуумом як несумісні з соціальними нормами або такі, що протирічать існуючим уявленням особистості про ідеал. Его і Тінь є ніби взаємним відображенням одне одного на “дзеркальному кордоні” свідомого і безсвідомого. Згідно з поглядами К. Юнга, в структурі особистості Тінь виконує компенсаторну функцію, а отже, боязлива у житті людина в своєму безсвідомому – хоробра а смілива “всередині” боязлива. Таким чином не буває “абсолютних” боягузів або цілковитих відчайдухів, бо Тінь людини завжди несе в собі зворотне віддзеркалення якості, що проявляється назовні. Виходячи з цього, задача психотерапевта, який працює зі страхами пацієнта, в певному сенсі спрощується, бо ресурси, які необхідні пацієнту для боротьби зі страхом, можна брати не в зовнішньому світі (що буває достатньо складним завданням), а в ньому самому [, 208].
У кожної людини в певний момент часу може домінувати або соціальна або біологічна мотивація. Особливу значимість це набуває в критичних ситуаціях, коли ризик пошкодження життєво важливих функцій або зниження соціального статусу запускає розвиток емоції страху. Якщо у людини соціальна мотивація домінує над біологічною (тобто боягузом бути соромно і негідно), то страх витісняється в область безсвідомого, в Тінь. В цьому випадку “зовнішня” сміливість при наявності “внутрішньої” боязкості викликає психологічне напруження, провокуючи виникнення внутрішнього конфлікту. Наприклад, підприємець, наважуючись на укладання ризикованої угоди, часто просто заганяє “всередину” себе страх за можливі несприятливі наслідки від реалізації цього контракту. І поки не закінчиться термін його дії (і все не закінчиться добре), він буде жити з цим руйнуючим його зсередини страхом. Далеко не завжди людина усвідомлює (чи хоче усвідомлювати) наявність подібного конфлікту, особливо якщо це протиричіть її установкам (наприклад “справжні чоловіки не повинні нічого боятися”). Іноді такі люди почувають що “щось негаразд з нервовою системою”, людина звертається до психолога або психіатра, але при цьому не каже про свої тривоги. Часто наявність такого неусвідомленого страху можна виявити тільки по зовнішніх ознаках (підвищений рівень м’язового тонусу, зміни серцево-судинної системи, порушення функцій травлення та ін.) [, 79].
Набагато менший рівень конфлікту у випадку, коли біологічне переважає над соціальним і людина просто прагне вижити за будь-яку