Заслуговують на увагу відомості про зміну з віком інтенсивності страху, який визначається питанням: “Чи лякають Вас можливі зміни в особистому житті (розлучення, втрата роботи), які можуть статися в майбутньому?” З початком самостійного життя цей страх збільшується, а після 45 років починає зменшуватися. Найсильніший страх перед подібними подіями відчували люди у віці від 26 до 45 років, а найнижчий – у віці від 66 років і старше [, 48]. Ймовірно, справа в тому, що молодих людей у силу притаманного їм оптимізму, порівняно мало непокоять можливі зміни в особистому житті. З початком сімейного життя і пов’язаної з ним відповідальності, страх перед можливими несприятливими змінами збільшується, досягаючи максимуму у віці, коли ризик розлучення і зміни роботи є найбільшим. У старості життя, як правило, вже устоялося, можливість розпаду сім’ї зменшується, і, відповідно, занепокоєння з цього приводу стають менш актуальними.

В структурі соціальних страхів особистості особливе місце займає страх перед невдачею, що представляє собою узагальнену характеристику передчуття можливих несприятливих наслідків невдало або неякісно виконаної діяльності (насамперед трудової).

У сфері ставлення до праці і продуктивної діяльності взагалі можна вказати на добре вивчену асиметрію в мотиваційній сфері []. Крім усім відомих по власному життєвому досвіді фактів розходження відносин до праці (від дуже позитивного до гранично негативного), існують і експериментальні дані, наприклад, в області дослідження мотивації досягнення. Так, виявлені суб'єкти зі стійкою перевагою мотиву досягнення успіху над мотивом уникнення невдачі, і навпаки. Зазначена асиметрія може знайти відображення в підвищеній чутливості до позитивної чи негативної стимуляції (похвалі або осуду, заохоченню або покаранню), що може виявлятися як у відношенні до будь-якої діяльності, так і у відношенні до конкретного її виду.

Існують відомості про зв’язок мотивації уникнення невдачі та досягнення успіху з узагальненим показником відношення до зовнішнього світу. Причому за усередненими показниками більш характерною є позитивна асиметрія в суб'єктивному відношенні до світу [, 79]. Це знаходить висвітлення в більш високому рівні "очікувння позитивного результату подій, що відбуваються в сьогоденні", і в "більш високій оцінці імовірності майбутніх сприятливих для особистості подій" [, 80]. Однак існує і негативна асиметрія в суб'єктивному відношенні до світу. Обидві ці глобальні оцінні орієнтації є не що інше, як типи особистості оптиміста (мотивація на досягнення успіху) і песиміста (страх невдачі).

Виучена безпорадність є ще одним психічним феноменом, пов’язаним зі страхом невдачі. Даний феномен подібно до орієнтації оптимізму – песимізму активно вивчається за кордоном і тільки починає досліджуватися у вітчизняній психології [, 79].

Уперше це явище зафіксоване Дж. Овермайєром і М. Зелігманом []. Дослідниками був визначений головний фактор, що викликає виучену безпорадність: попередній досвід впливу непідконтрольного для випробуваного неприємного впливу.

Д. Хирото розширив проблематику досліджень Дж. Овермайєра і М. Зелігмана: він досліджував вплив ще двох факторів, ефекти яких додавалися до основного. По-перше, це – формування у випробуваних упевненості, що контроль над неприємним стимулом залежить тільки від випадку. По-друге, це – домінування у випробуваних зовнішнього локусу контролю [, 80]. На підставі проведених експериментів дослідник зробив висновок, що досвід суб'єкта, якщо він полягає в тому, що його дії ніяк не впливають на хід подій і не приводять до очікуваних наслідків, підсилює очікування непідконтрольності суб'єкту результатів його дій, унаслідок чого виникає комплексний мотиваційний, когнітивний і емоційний дефіцит.

Мотиваційний дефіцит виявляється в гальмуванні спонукань до активного втручання в ситуацію, когнітивний – у перекручуванні сприйняття ситуації й утрудненні наступного навчення в аналогічних ситуаціях у майбутньому, емоційний – у формуванні стану страху невдачі і навіть депресії якщо невдача сприймається як така, що її неможливо уникнути в майбутньому.

Переглянута Л. Абрамсон і М. Зелігманом на основі даних Д. Хирото теорія включила в пояснення виученої безпорадності індивідуальні особливості атрибуції гарних і поганих подій і, зокрема, успіху і невдачі в діях, тобто стилі атрибуції.

Деякі стилі атрибуції виявилися сприятливими для виникнення страху невдачі і пов’язаної з ним виученої безпорадності, а деякі, навпаки, протидіють такому страху.

Найбільш уразливими до виникнення страху невдачі і стану безпорадності виявилися люди, що звично пояснюють погані події внутрішніми, стійкими і глобальними причинами, а гарні події – зовнішніми, хитливими і окремими, незакономірними причинами. Вони більш схильні узагальнювати негативний досвід і зберігати симптоми безпорадності, ніж люди з протилежним стилем. Дослідження показали, що малоадаптивний стиль пояснення причин поганих подій більш часто призводить від виникнення страху невдачі і уникнення реальної діяльності в якому така невдача може спіткати суб’єкта діяльності до розвитку реактивної і психогенної депресії [, 98].

1.4. Теоретичні обґрунтування зв’язку між страхом перед невдачею і мотивацією досягнення мети

Мотивація є однією з фундаментальних проблем, як вітчизняної, так і зарубіжної психології. Розробка проблеми мотивації в сучасній психології пов'язана насамперед з аналізом джерел активації людини, спонукальних сил її діяльності, поводження, з пошуком відповіді на питання, що спонукає людину до діяльності, який мотив, «заради чого» вона її здійснює.

Складність проблеми мотивації обумовлює множинність підходів до розуміння її сутності, природи, структури, а так само до методів її вивчення.

Стосовно до розуміння феномену мотивації діяльності взагалі і мотивації досягнення успіху та уникнення невдачі зокрема існують значні