Так термін «мотивація поведінки» використовується або в більш вузькому, або в більш широкому значенні. У вузькому значенні, на думку П._М._Якобсона, це мотивація конкретних форм поводження людини. У широкому значенні під мотивацією поведінки мають на увазі сукупність тих психологічних моментів, що визначають загальну мотиваційну спрямованість особистості [, 12]. З цієї точкою зору узгоджуються також погляди В._І._Ковальова і В. Н. Дружиніна, які під мотивацією розуміють систему різноманітних факторів, що визначають поводження і діяльність людини [, 34].

Взаємозв’язок між мотивацією, тривожністю та страхом пов’язаний з суспільною природою мотивації людської діяльності: на мотивацію вирішальний вплив справляє узагальнена оцінка діяльності індивіда, яка в свою чергу обумовлена суспільними нормами, самооцінкою і оцінкою з боку оточуючих (ці оцінки можуть бути й несприятливими, а отже викликати у особистості негативні емоційні реакції тривоги та страху). На це звертають увагу багато дослідників. Так, наприклад, В. Г. Асєєв [] вважає, що важливою особливістю мотивації людини є її двомодальна позитивно-негативна будова. Дві модальності спонукань (у вигляді прагнення досягнення успіху або уникнення невдачі) проявляються у формі задоволення і страждання, у вигляді двох форм впливів на особистість – заохочення і покарання). Аналогічна думка зустрічається також у С. Л. Рубінштейна: “Емоційні процеси набувають позитивного або негативного характеру в залежності від того, знаходиться дія, котру індивід має здійснити або вплив, якому він сам піддається, в позитивному або негативному відношенні до його потреб, інтересів, установок” [, 459].

Таким чином мотивація тісно пов’язана з емоціями, що супроводжують прийняття рішення та його виконання. На значення емоцій, які передують прийняттю рішень вказував також О. Маурер [] у зв’язку зі з’ясуванням місця побоювання (страху) в мотиваційній сфері особистості. Він розглядає страх як сигнал майбутньої небезпеки, як неприємний стан, що спонукає до певної поведінки, яка може сприяти уникненню загрози, тобто розглядає страх як певний мотивуючий чинник.

Маурер пояснював усяку поведінку з одного боку – індукцією потягу, коли поведінка має цілком очікувані карні наслідки (що обумовлює закріплення передуючої емоції страху: відбувається навчення страху, тобто потрапляючи знову в дану ситуацію, людина починає її боятися та демонструвати реакції уникнення). З іншого боку мотивація може підкріплюватися редукцією потягу; коли поведінка має в якості наслідку винагороду, це обумовлює закріплення надії, що передувала емоції: відбувається навчення надії.

О. Маурер каже також про емоції полегшення і розчарування, що випереджають безпосередньо подію. Полегшення пов’язане зі зменшенням, внаслідок реакції, емоції страху (редукція потягу); розчарування – зі зменшенням, в результаті реакції, емоції надії (індукція потягу) [, 49]. Згідно з думкою цього автора передуючі типи позитивних і негативних емоцій (страх і полегшення, надія і розчарування) в залежності від збільшення або зменшення їхньої інтенсивності визначають, які способи поведінки в даній ситуації будуть відібрані, застосовані на практиці і вивчені (підкріплені).

Таким чином передуючі емоції очікування дозволяють людині адекватно і гнучко приймати рішення і керувати своєю поведінкою, викликаючи реакції, які підсилюють надію і полегшення або зменшують страх і розчарування.

Двоїста модальність мотивації (позитивна – негативна мотивація) визнається й іншими дослідниками, хоча підходи до неї (в якому випадку мотивація буде позитивною, в якому – негативною) можуть дещо розрізнятися. Так Є. П. Ільїн стверджує, що у випадку прогнозування можливості задоволення потреби потягу виникають позитивні емоційні переживання, у випадку ж планування діяльності як об’єктивно заданої необхідності (в силу жорстких обставин, соціальної вимоги, обов’язку, вольового зусилля над собою) можуть виникнути негативні емоційні переживання [, 68].

На відміну від вищенаведеного розуміння мотивації як двомодального явища, В. І. Ковальов вважає, що мотив як спонукання є одномодальним [, 204-206]; в цьому випадку, зв’язок між мотивацією на уникнення невдачі і страхом стає сумнівним, однак тут слід зауважити, що мотив – це не тільки спонукання. У ньому виражається і ставлення до того, що людина має зробити. А ставлення є двомодальним. Таким чином, виникнення мотиву і, відповідно, мотиваційний процес може супроводжуватись як позитивними, так і негативними емоційними переживаннями, які можуть зберігатися на протязі досить тривалого часу. Тобто ставлення до майбутньої діяльності яку не хочеться виконувати, але виконати потрібно (через почуття обов’язку, зовнішній тиск, інші мотиви) з одного боку може викликати стійку мотивацію на уникнення невдачі (краще вже нічого не робити, ніж зробити щось не так) а з іншого – страх (передчуття того, що коли виконати цю діяльність все ж таки доведеться, це призведе до поганих наслідків – невдале, неякісне виконання і внаслідок цього – моральний осуд, матеріальні санкції, інше покарання) [, 69].

Далі я вважаю доцільним стисло зупинитись на стадіях формування мотиву для з’ясування принципового питання – на якому ж етапі формування мотиву відбувається диференціація мотиваційної спрямованості – тобто визначення чіткого напрямку на досягнення успіху або уникнення невдачі а звідси – яким є зв’язок між мотивацією та страхом (і чи існує такий зв’язок взагалі). Як вже зазначалося вище, методологічні підходи до розгляду мотивації як психічного процесу досить відрізняється у різних авторів, відповідно існують відмінності й у поданні етапів формування мотиву (якщо такі етапи взагалі виділяються). Найбільш переконливою і такою, що найбільше відповідає специфіці даного дослідження мені здається класифікація етапів формування мотиву Е. П. Ільїна [, 75-79]. Далі етапи формування мотиву подані саме