Слід також особливо наголосити, що сприйняття масової інформації безпосередньо залежить від тих технічних засобів, які використовуються для передачі цієї інформації. Повідомлення в газеті і той же самий текст прочитаний диктором по телебаченню – це зовсім різні види інформації, адже у другому випадку технічні засоби дозволяють не лише передати загальний зміст тексту але й надають можливість сприйняти невербальні сигнали комунікатора, співставити повідомлення з відеорядом тощо. Тому сприйняття різних видів масової інформації доцільно розглянути окремо, виділивши при цьому найбільш розповсюджені засоби інформування: періодична преса, радіо та телебачення.

Періодична преса, і насамперед газети, з погляду сприйняття більш складні в порівнянні з радіо і телебаченням. Читання газети вимагає значних інтелектуальних зусиль, тому звертання до газети передбачає визначений освітній рівень аудиторії. Треба, як мінімум, хоча б уміти читати. Газета менш оперативна, ніж радіо і телебачення. тому що може повідомляти про події тільки після того, як вони відбудуться. Газета значно далі відстоїть від звичайних форм міжособистісного спілкування в порівнянні з радіо і телебаченням. Усе це можна умовно віднести до обмежень періодичної преси як засобу масової комунікації. Але в неї є і свої плюси, які не змогли перекрити радіо і телебачення. По-перше, це можливість для читача скоріше зорієнтуватися у всіх матеріалах газети чи журналу і самостійно вибирати в них цікаву для читача інформацію. По-друге, це можливість легко повернутися до прочитаного матеріалу, якщо наявна потреба в його додатковому осмисленні чи використанні. По-третє, газету і журнал можна читати практично скрізь, у будь-який час перериваючи і відновлюючи її читання. Крім того, газетно-журнальні тексти успішно задовольняють незмінну потребу сучасної людини в коментарях, роз'ясненнях із приводу лавини подій, відомих з оперативних повідомлень радіо і телебачення. Саме в силу такого роду переваг періодичної преси перед іншими каналами вона “продовжує залишатися важливим засобом масової комунікації, незважаючи на конкуренцію радіо і телебачення” [, С. 26].

Якщо аналогічним образом проаналізувати специфіку сприйняття радіо, то тут наявна наступна картина. З погляду сприйняття переданої інформації радіо є більш простим для людини каналом, ніж періодичні друковані видання. Слухання радіо вимагає менших інтелектуальних зусиль. У цьому змісті воно ближче за формою до міжособистісного спілкування, ніж читання преси. Разом з тим сприйняття інформації тільки на слух має свої обмеження. Аудиторія позбавлена можливості побачити людину що говорить, тобто комунікатора, і те, про що йде мова йде. Тому зоровий образ комунікатора як би домірковується аудиторією. При цьому він, як правило, не збігається з реальним зовнішнім образом, що нерідко викликає велике розчарування радіослухачів, коли вони одержують можливість побачити радіокомунікатора. Це, наприклад, дуже чітко виявлялося в реакції радіослухачів дотелевізійної доби на знайомство з реальним зовнішнім виглядом відомих радіодикторів [, С. 173].

У радіо в порівнянні з газетою з'являється така перевага, як можливість здійснювати «прямі передачі» з місця подій. Причому прямі передачі не тільки підвищують оперативність інформації, але, що дуже важливо, можуть створювати при сприйнятті інформації так званий «ефект присутності». Суть цього психологічного ефекту полягає в тому, що “у радіослухачів може створюватися враження, начебто вони самі присутні при здійсненні тієї події, що висвітлюється в прямому репортажі” [, С. 49]. Завдяки цьому значно підвищується ступінь довіри до переданої інформації, а отже, зростає і сила її впливу, оскільки людина психологічно схильна більше всього довіряти своєму безпосередньому досвіду. Інша істотна перевага радіо перед друкованими виданнями полягає в тому, що, слухаючи радіо, можна займатися іншими справами, які не вимагають великих інтелектуальних зусиль, наприклад такими, як водіння автомобіля, прибирання, приготування їжі і т.д.

Але у радіо є і свої обмеження. Так, при прослуховуванні радіопередач менше свободи у виборі першочергового знайомства з тією чи іншою інформацією у порівняння з газетою. Тут також практично немає можливості повернутися до прослуханої інформації для того, щоб перевірити, чи правильно вона була зрозуміла чи щоб глибше вникнути в її зміст.

Телебачення, поєднуючи зоровий образ і усне мовлення, ще ближче за формою до міжособистісного спілкування, ніж радіо. Е. Г. Багиров говорить про «зорово-звукову мову» телебачення, маючи на увазі синтез трьох знакових систем: усного мовлення, зображення і музики [, С. 109]. У силу цього телебачення виявляється найбільш легким з погляду сприйняття інформації в порівняння з друкованими виданнями і радіо. Разом з тим слід зазначити таку особливість телебачення, як обмеженість телевізійного екрана. Визначена «картинка світу», включена в програму передачі, обмежена дуже скромними рамками. Установлено, що діти, захоплені зображенням подій на екрані, не помічають цих рамок [, С. 86]. Але дорослому складніше від них абстрагуватися. Йому потрібно більше часу на вглядування в телевізійний екран, ніж йому ж як кіноглядачу. Ця особливість сприйняття телевізійного зображення дорослими людьми викликала необхідність більшого використання в телебаченні великих планів, включення кадрів більш тривалих за часом, меншої кількості діючих осіб і зменшення загальних планів. У цілому цю специфічність телебачення можна позначити як прагнення до укрупнення й уповільнення своїх зображень. Це було особливе помітно при перших кроках телебачення, коли екран телеприймача був особливо малий.

Телебачення, як і радіо, надає менше свободи в